Salta il testo dell’articolo
Остап теж не боявся смерти . Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію . Дідуся він бачив , той приходив до нього , а Соломії як нема , так нема … Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її . І Остапові стало жалко Соломію , страх як жалко . Вона така добра , так кохала його , вона пішла за ним у далеку дорогу , не пожалувала кіс своїх задля нього ; вона доглядала його , як рідна мати , була вірна , як товариш . І саме тепер , коли вони здобули собі волю і мали в щасті й радості почати нове життя , приходить погибель і , як щенят у річці , топить їх обох … Топить , топить , топить … — співають йому відхідну комиші з правого боку , — погибель , гибель , гибель … — підхоплює ліве крило . Остап лежить довго , без кінця . Осінній день сунеться поволі , сіре небо цідить бліде світло . Остапові нудно . Він має таке враження , наче чекає перевозу … Ось - ось має переправитись … ось - ось переправиться … і не може , щось не пускає … « Тихо будьте , люди , не хапайтеся » … — шепче дід Овсій , і палають на небі вогні . Вогні палають , розростаються , од них іде тепло і зогріває Остапа , розпалює йому кров . Гаряча хвиля б'є до серця , в голові прояснюється . Він не хоче вмирати . Він хоче жити . Світ такий красний … Остап ще молодий , він не жив ще , не зазнав усього … Йому ще хочеться глянути на сонце , побачити світ Божий , людей , обняти Соломію … Він ще живий , він не лежатиме тут колодою , не ждатиме , аж прийде смерть … Остап зсувається з свого ложа і повзе . Йому боляче . Ну , та нічого , терпи , козаче … Він буде плазувати , чіплятиметься не тільки руками й ногами , а й зубами навіть , а таки вилізе з цих мочарів . Остап повзе . Йому трудно , кожну купину доводиться брати з бою , в грудях коле й спирає дух , ноги важкі , як колодки . Він спочиває , омліває часом , прокидається і знов повзе на дні комишового моря . До серця б'є гаряча хвиля ; дика , непереможна згага життя палить всередині , сповнює усю його істоту … Раптом він чує над собою : — Остапе ! Остапе ! це ти ? живий ? Він знає , чий то голос : то вірна його жінка , то Соломія злинула з неба , щоб узяти його до себе . — То я , то я , серце моє … — обзивається він до неї й чує , як вона зводить його , бере на руки , як малу дитину , і вони летять обоє у високості , ген - ген до зоряного неба … Йому так радісно , так добре … IV Край битого шляху , яким селяни наддунайських сіл їздять у Галац , заховався серед купки верб та поміж очеретами циганський виселок . Він складався всього навсього з трьох халупок , властиво курників , низеньких , кривих , зліплених з глини , як ластівчані гнізда . У двох із них , очевидячки , ніхто не жив , бо вікна були повидирані , комишові стріхи обсипались , і кінці лат стирчали з них , як ребра кістяка . Тільки в одній ліплянці світились два віконця й вився димок з вербового димаря . Там жила одинока у виселку циганська сім'я . Найбільше місця в халупці займала піч з великим , мало не до землі , комином . Припічок був так низенько , що вогонь горів сливе на землі . Сива розтріпана циганка гріла коло вогню свої лахмани , підкладала в огонь очерет і курила з короткої люльки . На лаві , в вигідній і мальовничій позі , розкинувся молодий циган . Його чорні кучері вилазили крізь подертий бриль , а блискучі очі й веселе , подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося до молодиці , що зігнута силкувалась стягти з ноги свого чоловіка чобіт . Її струнка фігура зігнулась од напруги , як тугий лук , а фантастичний синій плащ і червона спідниця не могла скрити міцних форм молодого тіла .
Indietro Pagina 22 di 35 Pagina 22 di 35 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
