Salta il testo dell’articolo
Щось наче свердлить там небо , наче струже метал , а вниз спадають тільки дрібні , просіяні згуки . Ниви шумлять навколо і заважаютъ . Жену від себе голоси поля і тоді на мене , як дощ , спадають небесні . Тоді пізнаю . Се жайворонки . Се вони , невидимі , кидають з неба на поле свою свердлячу пісню . Дзвінку , металеву й капризну , так що вухо ловить і не може зловити її переливів . Може співає , може сміється , а може зайшлось від плачу . Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі ? Я так і зроблю . Сідаю . Круг мене темно . Блискають тільки гострі , колючі згуки і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку , як шріт . Хочу спіймати , записати у пам'яті — і не виходить . От , от , здається … Тью - і , тью - і , ті - і - і … Ні , зовсім не так . Трійю - тіх - тіх … І не подібно . Як вони оте роблять , цікавий я знати ? Б'ють дзьобами в золото сонця ? Грають на його променях , наче на струнах ? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля ? Розплющую очі . Тепер я певний , що то з того посіву зійшла срібна сітка вівсів , гнеться й блищить , мов шабля , довговусий ячмінь , пливе текуча вода пшениці . А згори сипле та й сипле … витрушує душу з дзвіночків , струже срібні дошки і свердлить крицю , плаче , голосить і сіє регіт на дрібне сито . Он зірвався один яскравий звук і впав між ними червоним куколем . Я вже більше нічого не годен слухати . Та пісня має у собі щось отруйне . Будить жадобу . Чим більше слухаєш , тим більше хочеться чути . Чим більше ловиш , тим трудніше зловити . Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю , як в небі співають хори , грають цілі оркестри . Вночі прокидаюсь , сідаю на ліжку й напружено слухаю , як щось свердлить мій мозок , лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим . Тью - і , тью - і , ті - і - і … Ні , зовсім не так . Цікавий я знати , як вони оте роблять ? Врешті таки підгледів . Сіра маленька пташка , як грудка землі , низько висіла над полем . Тріпала крильми на місці напружено , часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба . Струна тремтіла й гучала . Тоді , скінчивши , падала тихо униз , натягала другу з неба на землю . Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля . Це було прекрасно . * * * Так протікали дні мого intermezzo , серед безлюддя , тиші і чистоти . І благословен я був між золотим сонцем і зеленою землею . Благословен був спокій моєї душі . Спід старої сторінки життя визирала нова і чиста — і невже я хотів би знати , що там записане буде ? Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки , що може горе людське десь причаїлось і чигає на мене ? Коли таке станеться чудо , то це буде ваша заслуга , зелені ниви з шовковим шумом , і твоя , зозуле . Твоє журливе « ку - ку » спливало , як сльози по плакучій березі , і змивало мою утому . * * *
Indietro Pagina 7 di 8 Pagina 7 di 8 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
