Salta il testo dell’articolo
Воно ледве помітне . Його обняли й здушили зелені руки , що простяглися під самі хати . Воно заплуталось в ниві , як в павутинні мушка . Що значить для тої сили оті хатки ? Нічого . Зіллються над ними зелені хвилі й поглинуть . Що значить для них людина ? Нічого . Он вийшла в поле дрібна біленька цятка і потопла у нім . Вона кричить ? співає ? і робить рух ? Німа безвладність просторів все це ковтнула . І знов нічого . Навіть сліди людини затерті й закриті : поле сховало стежки і дороги . Воно лиш котить та й котить зелені хвилі і хлюпає ними аж в краї неба . Над всім панує тільки ритмічний , стриманий шум , спокійний , певний у собі , як живчик вічности . Як крила тих вітряків , що чорніють над полем : байдужно і безупинно роблять в повітрі круг , немов говорять : так буде вічно … так буде вічно … in saecula saeculorum … in saecula saeculorum … * * * Пізно я повертався додому . Приходив обвіяний духом полів , свіжий , як дика квітка . В складках своєї одежі приносив запах полів , мов старозавітний Ісав . Спокійний , самотній , сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився , як будувалась ніч . Як вона ставила легкі колони , заплітала сіткою тіней , зсувала й підносила вгору непевні , тремтячі стіни , а коли все це зміцнялось й темніло , склепляла над ними зоряну баню . Тепер я можу спокійно спати , твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом . Надобраніч вам , ниви . Й тобі , зозуле . Я знаю , завтра , з ранішнім сонцем , влетить до мене у хату твоє жіноче контральто : ку - ку ! . . ку - ку ! . . І зразу дасть мені настрій привіт твій , моя найближча приятелько . * * * Трепов ! Оверко ! Пава ! Чотири пальці у рот — і дикий степовий свист . Біжать . Як троє білих ведмедів . Може вони мене роздеруть , а може приймуть запросини в поле . Хо - хо ! Той Оверко не може без штук . Стрибає , наче дурне теля , і скоса наводить червоне око . Трепов гордо несе свою вовну і ставить ноги , наче білі колони . Його підрізані вуха стрижуть . Пава ступає поважно , меланхолійно хитає задом і одстає . Я йду за ними і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів , м'яких , вовнистих і звіряче сильних . Їм трохи не до вподоби , здається , занадто гаряче сьогодні сонце , яке робить із них такі яскраві плями , але я повний приязні до сонця і йду просто на нього , лице в лице . Повернутись до нього спиною — крий Боже ! Яка невдячність ! Я дуже щасливий , що стрічаюсь з ним тут , на просторі , де ніхто не затулить його обличчя , і кажу до нього : сонце ! я тобі вдячний . Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає , що вийде з того насіння ? може вогні ? Ти дороге для мене . Я п'ю тебе , сонце , твій теплий , зцілющий напій , п'ю як дитина молоко з матерніх грудей , так само теплих і дорогих . Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й п'янію од нього . Я тебе люблю … Бо … слухай :
Indietro Pagina 5 di 8 Pagina 5 di 8 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
