Salta il testo dell’articolo
1891 ОСЕЛ І ЛЕВ Був собі раз Осел . Забагато йому стало праці й батогів у господаря . — Давай — думає — втечу в ліс і буду жити на волі ! Буду собі пастися по лісі і хто мені що зробить ? І не думавши довго , втік від господаря , та й у ліс . Добре йому там . Пасеться , де хоче , не робить нічого , ніхто його не б'є — відколи живе , ще такого добра не зазнав . Аж раз дивиться , йде Лев , страшний - престрашний , та й просто на нього . — Ну , — думає собі Осел , — аж тепер уже по мені буде ! Але поки Лев дійшов до нього , він якось трохи отямився й поміркував собі : — Ану , може я його деяк здурю ? Та й як стояв , бух на землю , ліг собі й лежить , мов і гадки не має . Надходить Лев і кричить уже здалека : — Ей ти , хто ти там ? Як ти смієш лежати ? Чому не встанеш і не поклонишся мені ? А Осел мов і не чує . Лежить собі та тільки довгими вухами клапає . Надійшов Лев і знов кричить : — Зараз устань і поклонися мені ! — А хто ж ти такий ? — питає Осел . — Ти ще й питаєшся ? — кричить грізно Лев . — Хіба ти не знаєш , що я Лев , над усіми звірями цар ? Осел , не встаючи , підвів голову й витріщив на нього очі . — І що ти за дурниці балакаєш ? — промовив він . — Ти цар над усіми звірями ? Хто тобі це сказав ? Маєш те на письмі ? Хто тебе обирав на царя ? Ну , говори ! Лев став , мов чолом о стіну стукнувся . — Хто мені це сказав ? Та всі мені це кажуть , що я над звірями цар . Хіба ж це неправда ? — Певно , що неправда . Не може тому бути правда , бо цар над усіми звірями не хто , а я . — Ти ? — дивувався Лев . — А ти хіба маєш це на письмі ? — Певно , що маю ! Ади , подивися ось тут ! І він устав на рівні ноги й обернувшися задом до Лева , показав йому своє заднє копито , на якім була прибита новісінька , блискуча підкова . — Бачиш ? Це моя царська печать . Якби ти був цар , то й ти би мав таку . — Ото диво ! — промовив Лев . — А я про те й не подумав ніколи . Мабуть твоя правда . Але стій ! Давай , будемо трібуватися . Ходімо в ліс , хто за годину наловить більше звірів , той буде правдивий цар . — Добре , нехай і так буде , — промовив Осел , і з тим розійшлися . Лев побіг по лісі ; бігав , бігав : тут злапав сарну , там зайчика , там знов якусь звірину — за годину мав уже щось п'ять чи шість штук . Бере те все й волоче до Осла . А Осел тим часом що робить ? Пішов собі на широку поляну , де сонечко ясно світило , й насеред луки кинувся на землю , ноги геть відкидав , очі зажмурив , язик висолопив на півліктя — сказав би хто : згинув та й згинув . А понад поляною все яструби літають , ворони , кані , сороки , галки , всяка погана птиця . Бачуть вони , лежить неживий Осел , та й усі гурмою до нього . Зразу здалека заскакували , а там бачуть , що не рухається , то й почали по нім скакати , дзьобати його язик та очі . А Осел нічого , тільки як котра пташина надто близько надлізе , а він клап її зубами , або стук її ногою , вб'є та й ховає під себе , та так хитро , що другі й не бачуть . Не минула година , а він уже надушив їх з півкопи . Тоді схопився на ноги , як не стреплеться , як не рикне , а птахи всі вростіч . Осел забрав усю побиту пташню , та й несе на те місце , де мали зійтися з Левом . Приходить , а Лев уже там .
Indietro Pagina 2 di 64 Pagina 2 di 64 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
