Salta il testo dell’articolo
ЧАСТИНА ПЕРША Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні , з стін руїни з галасом знялось вороння , а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла . Хоч сахарня , давно вже закинена , розсипалася і заросла травою , в порожніх будинках її раз - у - раз вчувався шум , немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі . Минаючи купи битої цегли , білі плями вапна , напівприкриті молодими бур'янами , гнилі трухляві жолоби і чорні діри - вікна , з яких немов щось виглядало , — Андрій згадував колишнє . Яканебудь шина , що блищала з трави , мов плазуюча гадюка , або чавунне колесо , до половини загрузле в землю , викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики , і він бачив себе коло вагонеток з цукром або біля апарату . Тоді він брав тринадцять карбованців на місяць ! . . — То були часи , пане добродзею ! — казав він уголос до себе і гладив білого вуса . Андрій прямував до старого береста , що ріс на вершечку горба . Звідти злазили униз фабричні будинки . Вліво од Андрія грав на сонці срібними брижами ставок , немов риби купались в ньому , а за ним , на другому горбі , ховалася поміж деревами церква . За берестом лежала долі широка й зелена лука , порізана закрутами синьої річки . Верби й верболози сіро - зеленим туманом котилися по луці і закривали подекуди воду . На виднокрузі , в далеких околишніх селах , біліли дзвіниці . Був сонячний ранок провідної неділі . По церквах дзвонили . Далекі дзвони гуділи в ясному повітрі тихо й мелодійно , і здавалося , що то дзвенить золото сонця . Андрій поглядав на розвалені кам'яниці і радісно хитав головою . — Га ! вже воно так довго не буде ! . . вони як візьмуть у свої руки , то швидко пустять пару ! « Вони » — були німці чи чехи , а може й жиди , що перед шістьма роками приїздили оглядати згорілу сахарню . Хоч потому ніхто вже не цікавився руїнами , Андрій не покидав надії , що ось - ось не видко як наїдуть пани , усе полагодять і пустять фабрику . Ну , а тепер він певний , бо панський пастух Хома Гудзь шепнув йому ту новину . Хома хоч ходить біля товару , а все ж ближче до панів , бо треться коло них . Буде фабрика , буде ! . . Бо то , пане добродзею , чиста загибель тепереньки чоловікові : заробити нема де , землі зроду не було , комірне плати , кругом злидні , а їсти мусиш ! Та ! велике щастя — латочка землі ! . . Крутиться оден з одним на своїй скибці , а сам ходить чорний , як земля … а їсть не краще за того , що нічого не має … Хазяї ! . . Андрій з презирством чвиркнув крізь зуби . От фабрика , то вже щось інше . Не страшна тобі ані посуха , ані дощі . Робота чиста , рівна . Прийде термін — бери гроші … І він тоді пив пиво … На готові … Чисте , золоте , холодне пиво … Тьфу ! аж слина котиться … Думка була : підросте Гафійка , найметься на фабрику . Де вона заробила б стільки ? ! . . І швидше віддала б ся . Авжеж … Таже то гурт , — знайшовся б такий , щоб посватав . Апаратчик або й слюсар … Нехай стара не дурить голови ні собі , ні дівці ; хазяйський син не візьме убогої , — не такий світ тепер . Авжеж … Його думки пливли далі . Такі легкі , такі прозорі , як весняне повітря … Нема руїн . Скрізь нові будинки . Гук машин , сичання пари , тиск людей , ціле пекло роботи . Все рушається , все живе , все таке принадне . І він чує силу у своїх руках , а в роті має смак холодного пива …
Indietro Pagina 1 di 58 Pagina 1 di 58 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
