Salta il testo dell’articolo
ЧАСТИНА ДРУГА Сніги впали великі і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку . Воно усе ж робота , та й не мусить чоловік вічно стирчати в хаті , де світить порожнім оком голод та нужда товчеться по вогких кутках . Бо то , пане добродзею , приходять останні часи : і рад би щось заробити , та нема де . Не знаєш , як перебути зиму . Маланка чорна , зсохлась уся на шабатурку , тільки оком пече та колить , та бухика по хаті , аж шибки деренчать . Весільну пам'ятку маєш , Маласю . Аякже … Як брав панич Льольо , той , з сусідньої економії , в нашого дідича дочку , стара наче здуріла : чим стріну , як будуть од вінця їхать — ячмінним хлібом ? Вона в них служила , на її очах і панич виріс … Бігала по селу , змокла , на качан змерзла , поки не випрохала десь паляниці . Либонь в ковалихи . Правда , дав панич Льольо два злоти , та один бабі Мар'яні оддала , бо як схопила колька , то мало душа не втекла з тіла . А тепер маєш — бухикай , серце … панську ласку викидай з грудей … Андрій розігнув спину і застромив лопату . Він загрівся , димив парою , неначе комин , вуси і брови стали в нього молочні . Село було засипане снігом до половини . Низенькі хати осіли під синьою банею неба , немов баби в намітках на коліна стали у церкві ; за коливоротом по полі око м'яко бігло снігами аж до крайнеба і не мало на чому спинитись . Андрій взявсь за лопату і знов зловив загублену думку . Бо він собі так покладає : як піде чоловікові з якого дня , то так воно вже і йдеться … Стара каже , що знала , а він не сподівався навіть . Де - де ? Щоб син хазяйський та взяв убогу ? Щоб Прокіп засватав Гафійку ? Ну , що ж , таки було . Різдво із хати , а старости в хату , та нічого з того не вийшло . Затялась дівка і ані руш . Йому нічого , а Маланці горе велике . Не спала , а снилось за хазяйським сином бачити дочку , поле орати , в городі садити … Ха - ха ! оближи губки , Маласю … Дівка не хоче . Гляди , чи не Марко в голові в неї . Може вже й кісточки його згнили , може помер десь в тюрмі … Була дівка як огірочок , а стала немов черниця . Схудла , мовчить і до батька жаль має . А він чим винен ? Хіба він завдав Гущу в тюрму ? Бо що , пане добродзею , бунтар , то таки правда , знали , що з ним зробити … Хе , от вже й втомився . Геть чисто захляв за зиму , захарчувався . Ще літом нічого : бурячок там , цибулька , рибки наловиш . Ну , Прокіп не мав чого ждати . Іншу засватав . Аякже … Маланка аж плакала з злос … — Га ! Фабрикант ! Бач , як старається , щоб жінка ніжок не замочила , болячка б … Здоров ! — Ху ! . . Бодай вас , Хомо , як налякали … Дай , Боже … Я , знаєте , тепер такий полохливий , що й тіні своєї боюся . — Хіба в тебе душа ? От заячий дух … Хома видимо глузує . В зморшках старого безвусого виду глибоко залягла злість . Андрій звик вже до того . Він знає , що відколи пан прогнав Гудзя , злидні ще гірше його обсіли , а проте каже : — Добре вам , Хомо , що ви самі , а у мене три пельки в хаті . — Ха - ха … Мені ? А добре , бодай йому так легко здихати , як мені жити … Став пиво , скажу новину . — Де - де ! Я вже забув , яке воно на смак … Про фабрику ? Ет , багато вже говорили … — Не віриш ? Панич Льольо ставить гуральню . — Та ну ? — Не ну , а справді . З старої сахарні зроблять гуральню , ще й дім для себе збудує Льольо , щоб він тобі луснув на радість .
Indietro Pagina 17 di 58 Pagina 17 di 58 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
