Salta il testo dell’articolo
МОМЕНТ Момент Із оповідань тюремної Шахеразади І раз Шахеразада так почав своє оповідання : — Слухайте . Було це на весні . Ви ще пам'ятаєте , що то таке весна ? Пам'ятаєте небо , синє , глибоке , далеке ! Пам'ятаєте , як ляжеш у траву десь , закинеш руки за голову і глянеш у це небо , небо весни ? Ех ! … Ну , словом , було це на весні . Круг мене кохалося поле , шепотіло , цілувалось … З ким ? А з небом , з вітром , з сонцем . Пахло ростом , народженням , щастям руху і життя , змістом сущого … Словом , кажу вам , було це на весні . А я , мої панове , їхав з моїм контрабандистом Семеном Пустуном до кордону . І той кордон я мусів неодмінно у той же день перейти , не ждучи навіть ночі . Але коли я сказав це Семенові , він мовчки , понуро озирнув мене , знехотя посміхнувся і , одвернувшись до коняки , сердито крикнув : — Вйо ! Ти ! А Семен цей , треба вам сказати , не дивлячись на своє пустотливе прізвище , був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив . Сам був « парнишка » дебелий , « гвардійонець » , як казали його односельчани , і на всіх через те дивився завжди згори вниз . Ступав помалу , важко , серйозно і , навіть , коли ловили його « харцизники » , не мінявся , тільки ще більше насуплювався , очі робились ще меншими , колючими і страшно якось біліли губи . — Справді , Семене , я неодмінно мушу бути согодні на тім боці . Це як собі знаєте , — з натиском повторив я . Семен навіть не озирнувся . На величезній його спині сидів цілий рій блискучих , маленьких , чепурненьких мушок . Коли він робив якийсь поривчастий рух , вони спурхували і прудко літали над спиною , неначе чайки в морі понад скелею . Потім знову сідали і сиділи якось надзвичайно недвижно , ніби пильно вдивлялися в мене . — Можуть убити , — раптом , верст через десять , суворо пробурмотів він , зачепивши віжки за люшню й починаючи робити цигарку . — Були випадки ? Семен не хапаючись подув на книжечку паперу , повагом одірвав один аркушик і поліз у кишеню за тютюном . — А чому не було ? . . Чи на те розуму треба , аби вбити чоловіка ? — Але було , що й не вбивали ? Семен лизнув папір , витер сірника , пихкнув кільки раз і , беручи віжки , зволив промовити : — А чому не було ? Було , що й не вбивали . Вйо ! — Ну , то й мене не вб'ють ? — постановив я . І , пам'ятаю , мені раптом стало страшенно смішно : я — мертвий . Ці мушки , Семенова спина , конячинка , на який підстрибувала комічно і глупо якось шлейка , Семенова шапка з прогризеним верхом і … я — будучий мертвяк . Лежу десь в якомунебудь ярі дикому , порожньому , надо мною небо , на виску маленька чорна ранка , а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі , зеленкуваті мушки й ніби ворожать , заглядаючи у неї , туди , в середину , де оселилась смерть . І лице моє теж зеленкувате , тверде … А на скелі якійсь сидять чорні , великі , таємні ворони і ждуть чогось … — Як надокучило носити голову на плечах , то йдіть , — раптом несподівано бовкнув Семен і , шарпнувши віжками , понуро крикнув : — Вішта ! Ти ! Кукурудзяна … Я посміхнувся . « Кукурудзяна » насторожено прищулила вуха , прибавила ходу , але зараз же заспокоїлась і знову затупала байдуже й неуважно . Пам'ятаю , село виринуло якось несподівано для мене . Не доїжджаючи до нього , Семен для чогось підвівся на возі , пильно подивився вперед і , звертаючи кудись убік , злегка повернув до мене голову й , тикнувши рукою кудись наперед , муркнув :
Indietro Pagina 1 di 48 Pagina 1 di 48 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
