Salta il testo dell’articolo
МАЛИЙ МИРОН . I . Малий Мирон — дивна дитина . Батько втішається ним і каже , що він чудово - розумна дитина , але батько , звісна річ , сторонничий суддя . Та й ще Миронів батько — чоловік уже в літах , ледве дочекався дитини , і значиться , яка там будь собі дитина , все вона в нього і золота , і розумна , і гарна . Сусіди тихо шептали собі , що Мирон « якесь не таке як люди » : іде та й розмахує руками , гуторить щось сам до себе , візьме прутик , швякає по повітрі , або стинає голівки з будяків та ластівячого зілля . Серед інших дітей він несмілий і непроворний , а коли часом і відізветься з чим будь , то говорить таке , що старші як почують , то тільки плечима стискають . — Василю , — говорить малий Мирон до малого Василя — ти доки вмієш рахувати ? — Я ? А доки маю вміти ? П'ять , сім , парканацять . — Парканацять ! Ха , ха , ха ! А то скільки парканацять ! — Ну , скільки ж має бути ? Я не знаю ! — Та то ніскільки . От сядь лишень , будемо рахувати ! Василь сідає , а Мирон починає рахувати , цюкаючи за кожним разом бучком о землю : один , два , три , чотири … Василь слухає , слухає , а далі встав і побіг , Мирон і не замітив : сидить , цюкає і рахує далі й далі . Надійшов старий Рябина , кахикає , харкотить і охає , — Мирон не чує , все своє . Старий зупинився близь нього , слухає , слухає … Мирон дорахував уже до чотириста . — А ти невітцівська дитино , е ! — сказав старий своїм звичайним , трохи носовим голосом , — а ти що робиш ? Малий Мирон аж звергся й обернув залякані оченята на старого Рябину . — Та ти землицю святу б'єш , е ? Ти не знаєш , що землиця наша мама ? Дай сюди той бучок ! Мирон дав , не розуміючи майже , чого хоче від нього старий . Рябина шпурнув бучок геть у кропиву . Мирон трохи не заплакав , не так за бучком , як за тим , що старий перервав йому рахунок . — Іди додому та « Отче наш » говори , е - е - е , аніж маєш такі збитки робити ! — сказав старий з суворим видом і пошкандибав далі . Мирон довго глядів за ним , усе ще не можучи зрозуміти , за що це старий прогнівався і чого хоче від нього . II . Малий Мирон над усе любить бігати сам по зелених , цвітистих лугах , поміж широколисті лопухи та пахучий ромен , любить упиватися солодким запахом росистої конюшини та квітчатися прилипчастими лопуховими ґудзиками , яких так і нашиляє на себе від ніг до голови . А ще річка , через котру з городу треба йти на пастівник , невеличка , супокійна підгірська річечка , з глибокими , стрімкими та обривистими берегами , з глинистим дном , з журчачими бродами , котрих дно покрите дрібними плиточками , оброслими м'яким , зеленим водоростом , довгим , мов зелені шовкові пасма , — ота річка , то правдива розкіш , то сильна принада для Мирона . Там він цілими годинами любить сидіти , запхавшися в високий зелений косітник або між густе , лапасте листя надбережного підбілю . Сидить і вдивлюється у плюскітливу воду , в мигаючу під напором хвилі траву , в ковбликів , що час від часу вилазять зі своїх печер або випливають із глибшого плеса , нипають по дні , шниряючи за водяним хробацтвом , то знов вистобурчують свою тупу , вусату мордочку аж над воду , хапнуть раз повітря та й утікають чим борше в свою криївку , немов би закоштували не знати якої присмаки . А тим часом сонце жарить із безхмарного , темно - блакитного неба , гріє Миронові плечі і все тіло , але не пече його за широким листом . Любо йому . Невеличкі його сірі оченята живо бігають , дитиняче чоло стягається , — думка починає рушатися .
Indietro Pagina 1 di 54 Pagina 1 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
