Salta il testo dell’articolo
SCHÖN SCHREIBEN . У просторій другій клясі нормальної школи отців Василіян у Дрогобичі тихо , хоч мак сій . Наближається година « красного писання » , страшна для всіх не так самим предметом , як радше особою вчителя . В Василіянській школі на всі предмети вчителі — самі отцове , а тільки для науки писання вони наняли собі світського чоловіка , якогось бувшого економа чи наставника , пана Валька . Пану Валькові ще й досі здається , що він економ : хоч із нагайкою ходити тепер не випадає , але все таки він не помітується хоч тростівки і ніколи не занедбує робити з неї відповідного вжитку . Очевидна річ , що діти , піддані хоч би тільки на годину власті такого вчителя , дрожать наперед , і « красне писання » є для них найбільшою мукою . Малий Мирон один сидить спокійний , майже веселий , у лавці . Він дивується , чому це нараз так тихо стало в клясі , коли один смільчак , висланий на коридор на звідини вбіг до кляси і крикнув : « Валько прийшов ! » В тій самій хвилі тихо стало в клясі . Малий Мирон не знає ще пана Валька . Він інощо прийшов із сільської школи , батько записав його до другої нормальної кляси в отців Василіян , і нині перша година красного писання . І хоч на селі він у писанню був дуже слабий , не вмів ні пера відповідно взяти в руку , ні вивести гладко та рівно одного штриха , — то все таки він дитина , не йому журитися наперед тим , чого ще не знає . Він здивувався , чому це нараз так тихо стало , але про причину не смів допитуватися нікого зі своїх сусідів — він же з ними досі дуже мало знайомий . Та й зрештою його це й небагато обходило . Серед тої , для інших страшної й тривожної тиші , він тим вигідніше віддався найлюбішому заняттю — думкам про свою рідну сторону . Не можна сказати , щоби він тужив за нею : він знав , що щопонеділка побачить і батька і матір . Він тільки думав собі , як то гарно буде , як колись , літом , приїде додому , буде міг знов свобідно бігати по пастівниках , сидіти над річкою або бродити по ній за ковблями ; це були думки радше веселі , ясні , блискучі , а не тужні , жалібні . Малий Мирон розкішно ниряв у тій красоті природи , що розцвітала в його уяві серед сірих , холодних стін Василіянської школи , і не думав про погрозу , що наближалася над класу . — Ба , а ти собі чому не прилагодиш скриптури до писання ? — запитав стиха один сусід Мирона , стусаючи його під бік . — Га ? — відповів Мирон , немило збуджений зі свойого золотого сну . — Скриптури приладь до писання ! — повторив товариш і показав Миронові , як покласти скриптури , як каламар і перо після приписів пана Валька . — Іде вже , йде вже ! — пронісся шепіт по клясі , мов при наближенню якого грізного царя , коли на коридорі залунали кроки вчителя « красного писання » . Швидко потім отворилися двері кляси і Валько війшов . Мирон позирнув на нього . Учитель своєю подобою зовсім не пригадував ніякого царя . Це був середнього росту чоловік , з коротко обстриженим волоссям на круглій баранячій голові , з рудими короткими вусами і рудою гішпанською борідкою . Його широке лице і широкі , міцно розвинені вилиці враз із великими , на боки повідгинаними ушима надавали йому вираз тупої упертости й м'ясоїдности . Невеличкі жаб'ячі очі сиділи глибоко в ямках і блимали відтам якось злобно та неприязно .
Indietro Pagina 9 di 54 Pagina 9 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
