Salta il testo dell’articolo
— Підійміть його ! — крикнув Валько . З задньої лавки прискочили два , ті самі , що перед хвилею парили Йонку , і підняли зомлілого Мирона . Його голова не держалася на в'язах і хилилася додолу , мов у мерця . — Біжіть по воду ! — командував далі Валько і ще раз поглянув на Мирона . — То що за хлопець ? — спитав він . — Мирон — відповів « цензор » , найстарший віком і найдужчий силою в клясі , котрого отцове настановили наставником над товаришами . — Що за один ? — питав далі Валько . — Одного хлопа син з Н … — Хлопський син ! Тьфу , якого біса тим хлопам пхатися сюди ! — проворкотів Валько . В нього відлягло від серця . Він зачав був трохи побоюватися свого вчинку , але хлопський син , — значить можна його бити і з'обіжати , як хочеш , ніхто за хлопським сином не впімнеться . Валько не помилився в своїй рахубі . Ніхто не впімнувся за хлопським сином . Нелюдський поступок учителя - економа уйшов йому гладко , так як і многі його нелюдські поступки . Тільки в серці хлопського сина він не пішов гладко , а стався першим насінням обурення , погорди і вічної ворожнечі против усякого неволення та тиранства . 1879 . ОЛІВЕЦЬ . Прошу ніяким світом не думати , що це я розповідаю видумку , або що напис на заголовку цеї повістки — яканебудь метафора . Ні , діло справді йде про олівець , і то не цілий , а кусник , от так , візьмімо , три цалі завдовжки . А в тім як хто скаже , що півчетверта цаля , то також не піду з ним до війта судитися . Але те знаю добре , що чотирьох цалів завдовжки не тримав . Це міг би я , як кажуть правники , „ ствердити головною присягою “ , або як кажуть наші Ясеничане , „ побожити й заскаритися , на чім світ стоїть “ . Півчетверта цаля , не більше , задовгий був герой цеї повістки . Хоть то літ тому чимало , як ми бачилися з ним останній раз , це є , як я бачив його , бо він своїм затемперованим носиком хіба ж міг мене бачити ? А при тім він цілого півтора дня лежав у моїй шкільній торбі , під книжками , достоту у тьмі кромішній ! Аби не збрехати , то буде тому не менше шістнадцяти літ , — доволі часу , щоб забути й про якого щирого приятеля . А я не забув про нього , про півчетверта цаля задовгий кусник олівця , в оправі з темно - червоного дерева , шестигранний і політурований на жовто із срібним , вибитим написом „ Mittel “ на тупім кінці ; з другого кінця був затемперований , не надто гостро , а не надто й тупо , — саме стільки , скільки потрібно для сільського школяра . В такім виді лежав він одного зимового поранку на снігу на подвір'ю ясеницької школи саме коло стежки , котру протоптали зрана школярі . Це був погідний , чудовий поранок . Мороз потискав , мов скажений ; у повітрі літали малесенькі платочки снігу , зовсім прозірчасті , видні тільки по діямантовім блиску , коли в них заломився сонячний промінь . Олівець не застряг у замерзлім іскристім снігу , а лежав зовсім наверху . Його жовта політура полискувалася до сонця а срібні букви „ Mittel “ виднілися здалека . Певно котрийсь школяр , біжучи до школи , загубив його . Він так і лежав , простягнувши свій чорний , загострений носик до стін школи , немов силувався вказати кожному прохожому , що там його належне місце ; немов просив своїм срібним поглядом , щоби його вийняти з тої хоч гарної , але дуже холодної постелі і занести там , до школи , відки широко по селу розлягався гармидер хлопців , що дожидали пана професора .
Indietro Pagina 12 di 54 Pagina 12 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
