Salta il testo dell’articolo
МІЙ ЗЛОЧИН . Ні , не видержу ! Не можу довше видержати ! Мушу прилюдно признатися до гріха , хоч знаю наперед , що на душі мені не буде легше від того . Аджеж відплата тут неможлива , бо яка ж відплата може винадгородити невинно пролиту кров , надолужити замордоване життя ? Так , у мене на сумлінню забійство . То значить , не це одне тільки . Аджеж чоловік — великий , систематичний , рафінований убійця між сотворіннями , та й усі ті сотворіння з свого боку докладають і свою добру пайку до загальної великої симфонії убійств , котру нам подобається називати « органічним життям » . Усі ми вбиваємо на кожнім кроці , ріжемо , топчимо , давимо , нівечимо мільйони живих тварів . Ані хвилі не можемо жити без убійства . Наші страви , наша одіж , наші забави , наш хід і наш сон , навіть наш віддих , усе те непереривний ряд тисячів і мільйонів убійств . А найцікавіше те , що ми навіть не спостерігаємо цього . Та не тільки анатемські мікроорганізми вбиваємо з байдужим серцем . Навіть наших вище устроєних братів , риб , раків , птахів і звірів ми мордуємо без гризоти сумління і заспокоюємо себе тим єдиним і найвищим raison d'état : треба нам їх для власного прожитку . Як чоловік , що замолоду вибирав пташачі гнізда , ловив мотилів , збирав комах , ще й досі не покинув замилування до риболовства , я маю на сумлінню певно не мало тисяч таких убійств . Та проте всі вони забуті і тільки це одне мучить і гризе і вертить мою душу довгі літа . Тільки це одне не вмирає і не вигасає і оживає все наново , болить тим гірше в моїм нутрі , чим більше силкуюся забути про нього , затерти його . Аж страшно мені робиться , коли ціла ота нещасна подія ясно , з усіми подробицями вирине в моїй пам'яті . Від того часу минуло багато літ , певно більше як тридцять . Я був тоді невеличкий сільський хлопчина і бігав , граючись по лісах і полях мойого рідного села . Власне надійшла весна , один із перших гарних , теплих днів . Перший раз по довгій зимовій неволі в тісних , душних хатах ми , сільські діти , могли побігати собі свобідно . Ми вибігли на сіножать , що ще була гола і сіра від скиненої недавно зимової перини . Тільки десь - не - десь прокльовувалася з землі свіжа зелень : сквапливі гострі листки тростини , ще позвивані в гострі шила листки хрону та лопухів над потоком . Тільки в недалекім лісі сподом усе забілілося від дикого часнику , що власне починав уже відцвітати , від білих і синіх підліщків . Над нами здвигалося темно - синє склепіння неба , всміхалося сонце , а на далеких вершках Карпат блискотіли ще здорові снігові шапки , мов іскристі діямантові корони . Та їх краса не зворушувала нас надто дуже , бо ми почували кожної хвилі холодний зимовий подув , що йшов від них униз до сходу сонця . І річка почувала це ; вранці вона була ясна і чиста , і плюскотіла тихенько мов у літі , а тепер клекотіла гнівно в своїх тісних берегах і протискалася вниз своїми жовтаво - брудними , розбурханими водами : це були якраз оті блискучі діяманти , розтоплені весняним сонцем . Та все те не в силі було попсувати нашу весняну радість . Ми ходили , скакали і підскакували , і бігали довкола і відвідували всіх наших знайомих : старого могутнього дуба на краю лісу , що то по його крепких конарах ми літом лазили навзаводи з вивірками ; високу , похилену березу з жалібно навислими тоненькими гілками , що ми їх звичайно надуживали на гойданку на велику гризоту пана лісничого ; тихі криниці в лісовій гущавині , де ми позасідавши за грубими яворами та в'язами не раз придивлялися вечерами лисам , барсукам та диким кабанам , що сюди приходили пити ; і вкінці глибокі , чисті млинівки , де ми що - неділі з гачками чатували на щупаків , а коли припекло сонце , з криком і реготом освіжувалися в чистій , холодній воді .
Indietro Pagina 21 di 54 Pagina 21 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
