Salta il testo dell’articolo
ОТЕЦЬ ГУМОРИСТ I . Василіянин о . Софрон Телесницький мав у Дрогобичі , особливо серед отців Василіян , славу гумориста . То чесна , щира , одверта душа , що в кожне товариство вносить якийсь подув легкости , невимушеної свободи , якусь погідність та веселість . Зачне щось оповідати , то хоч і не садиться на дотеп , як це чинять інші , а проте відразу вводить усіх у добрий гумор , викликає веселість і сміх там , де сама річ , здавалось би , не виявляє нічого смішного . Така вже якась золота душа в тім непоказнім , худім і , бачилось би , радше до меланхолії , як до веселости , накліннім чоловіці . Така слава попередила о . Телесницького ще мабуть перед його приходом до Дрогобича , і він умів піддержати її й потім . Коли ми , діти - школярі , скінчивши другу клясу , мали роз'їжджатися на вакації , наш улюблений учитель і повірник , катехит о . Красицький , сказав нам : — Ну , на другий рік будете мати господарем кляси о . Телесницького . Золота душа ! Буде вам добре в ним . Одного лише боюся , щоб ви , такі урвителі , не надуживали його доброти та не розвезлися як циганські пуги . — Ні , ні , ми цього не зробимо ! — кричали ми радісно , і в тій щасливій надії роз'їхалися додому . Слідуючого шкільного року третя кляса нормальної школи була незвичайно численна . По інавгураційнім богослуженню нас завели до великої кімнати , цензор Заяць порозміщував нас у лавках відповідно до росту — менших наперед а більших назад ; одна лавка , що стояла окремо за залізною піччю , боком до всіх інших , лишилася порожня . Ми й не допитували в цензора , чому це так . Ми недармо були третьоклясники , і знали , що це по давно заведеному ще Єзуітами звичаю „ осляча лавка “ , так сказати , карна колонія кляси . Кому то доведеться заселити її ? Та я сумніваюся , чи хто з нас у ту хвилю думав про це . В клясі було шумно , весело ; вакаційне повітря ще не вивітріло з наших голів , а до того надія на такого доброго господаря кляси окрилювала дитячі серця . Ми розмовляли , сміялися , деякі ходили по середині , і навіть сам цензор Заяць відложив на бік свою звичайну повагу , тим більше , що він властиво й не був іще офіціяльно іменований цензором , бо це залежало від нового господаря кляси . Ось заголосив плаксивим голосом дзвінок , оповіщаючи початок години , залопотіли в коридорі поквапні кроки якихось запізнених школярів , почулися якісь крики , стукання дверима , і в клясі залягла тиша . Чути було клекіт торгового дня на близькій торговиці , пискливі окрики жидів : „ Сьвіже сьиріки ! “ , квик поросят та скрип бойківських немазаних , щиро - дерев'яних возів , які славились тим , що в них нема ані одного цвяшка залізного . Діти в клясі вже не важились говорити голосно ані ходити з лавки до лавки ; де - де чути ще веселі шепти , притишене хихотання , шелест перевертаних книжок ; лише цензор Заяць міреним кроком ходить по середині та глядить , чи всі сидять у такім порядку , як він посадив їх . — Книжки під лавку ! Руки на лавку ! — командує він . — Пст ! Тихо ! Ідуть уже !
Indietro Pagina 37 di 54 Pagina 37 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
