Salta il testo dell’articolo
КРАСА І СИЛА Краса і сила . I . Тихо - тихо в Сонгороді . Тихо в ньому , як і дощик січе день і ніч , як і сніг тріщить під ногою , тихо й тоді , як соловейко заливається піснею - коханням по садах , по гаях , по зелених дібровах . А надто тихо в літній , робочий день . Тихо на вулицях з плетеними тинами , тихо на головній вулиці з неодмінною поліцією , управою й будинком про арештантів , тихо коло крамниць на базарі , — скрізь тихо . Вийдеш на головну вулицю , що гін на троє тягнеться з одного кінця міста до другого , подивишся праворуч — тихо , пусто й нікого нема ; глянеш ліворуч — тин , дерева й нікого нема ; куди не глянеш — тихо , пусто , тільки вітер тихенько шелестить та грається листям . Деколи проїде закутаний в сірий балахон урядник з лошам позаду , зжене горобців , що купалися в м'якому , гарячому поросі на шляху ; проплентається єврей на біді ; пробіжить якийнебудь Сірко з реп'яхами в хвості , скачучи на трьох ногах і ховаючи голову по затінках ; виткне голову з рову свиня , важко зідхне , хрюкне й знов заховається , — і знову все стихне , знову засне , тільки налякані горобці позлітають з тинів на гарячий порох та вітрець тихенько шепочеться з листям . Край міста на горі , на самому вигоні , стоїть маленька , старенька хатинка . Біля неї на подвір'ї все пошарпане , поруйноване , — клуня обідрана , хлівець без покрівлі похилився , тин ледве держиться й сама вона теж похилилась , покривилась , облупилась і якось сумно дивиться маленькими віконцями на город . Спитайте кого хочете в Сонгороді , чия то хата , і кожний вам скаже , що та хата Ілька Чубатого , хоч і молодого , але першого злодія на цілий Сонгород , — злодія , котрого сам батько відцурався , а добрі люди десятою вулицею обминають , з котрим мають діло тільки його приятелі — такі ж , як і він злодії : Андрій Голуб , Марко Чумаренко , дочка Марка — Мотря , декільки голодрабців і весь той люд , що не має в душі бога й не боїться ні тучі , ні грому . Кожний вам скаже , що Ілько вже сидів у губернії в тюрмі , що мало , як два рази на тиждень сидить він на етапі , що сход збирається його вислати « на поселення » , та Ілько на це не вважає : уночі грабує - палить , а вдень або спить , або гуляє . Сонце стоїть на півдні . Тихо на вулиці . Далеко видніється ціле місто — таке невеличке , що скоріше б можна назвати його великим селом . Широко розляглося воно солом'яними покрівлями , зеленими садками , далекими лугами . Тільки посередині в'ється стежка з залізних покрівель — то крамниці та казенні будинки . Схилився Ілько на тин і замер , — ні думок , ні бажань , навіть дихання не почув він в собі , тільки чув , як сонце гріло - пекло в спину , як розливало якісь лінощі по тілі й байдужість до всього . Байдуже дивився він , як піднявся вихор , закрутив соломою , розігнав горобців , попхнув до тину якусь курку , що розіп'яла хвіст , мов віяло ; байдуже слухав , як хтось десь за городом гукав : « Явдо ́ - о - о - хо ! . . Явдохо - о - о - о ́ ! . . » Тільки як сонце сховалось за хмару й на вулиці потемнішало , підвівся , зідхнув і пішов до хати … Пройшла ж хмара , виглянуло сонце — Ілько розлігся на широкій призьбі і знов почув його на собі , знов почув лінощі й байдужість .
Indietro Pagina 1 di 58 Pagina 1 di 58 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
