Salta il testo dell’articolo
САМА , ЗОВСІМ САМА . Ея душа была из тех , Которых жизнь — одно мгновенье … Творец из лучшего эфира Соткал живые струны их ; Оне не созданы для мира , И мир был создан не для них . Лермонтов . I . Марина встала нарешті і замірилася йти . Уже втретє вона йти хоче , та втретє й зупиняється . Чого ? Вона й сама не знає . Тільки якось так важко , що й на світ не дивилася - б ! Вона знала , що їй треба йти шукати роботи , бо нічого їсти , знала , а не йшла . Нічого їй тепер не хочеться , а ні думати , а ні робити … От якби заснути , заспокоїтися хоч трохи ! А й справді їй треба було заспокоїтися , бо за ці останні два тижні вона чимало зазнала лиха й клопоту . Вона жила в наймах , а як уже зовсім занедужала мати , то довелося їй свою хазяйку кинути , щоб хвору доглядати . Скільки ніч безсонних , думок важких та гнітючих ! … І нічого не пособилося , вмерла мати . Далі похорон , клопіт усякий , а над усим тим клопотом одна невідчепна думка : Господи ! що це ? Їй тільки шістнадцять років . Вона звикла жити з матір'ю , встаючи й лягаючи думала , що ось є така людина , що турбується й піклується про неї , Марисю . Звісно , як батько вмер , а хвора мати не могла вже робити , то тільки Марися своїм заробітком годувала і себе , й матір . Та дівчина про це якось забувала . Мати стільки перше дбала про неї : де ступне Марися , то там уже й догляд материн та піклування любе . І здавалося дівчині , що мати — то та найвища сила , що має боронити її , життям її керуючи ; і такою мати й тоді їй зосталася , як уже ні піклуватися , ні дбати ні про віщо сама не могла . І недужу матір Марися доглядаючи , вбачала в їй не людину хвору , немощну , а саме ту силу вищу , що без неї вона , Марися , не могла - б і жити … І тепер ця смерть ! Не сподівалася цього дівчина , не могла й думати , щоб так сталося . І вона не вірила тому . Конаючи , силкувалася мати звести тремтячу руку , щоб поблагословити дочку , що припадала до неї ; холодіючи , змагались уста вимовити це благословення і безсило тіпались , не можучи нічого сказати ; рука впала , уста замовкли , погасли очі , у дочку втуплені , і , не заплющившись , застигали в довічньому сні , — а Марися все не няла віри і , цілуючи похолоділі материні руки , вона казала : — Мамо , голубонько ! Що вам ? Погано ? Але мати вже не відмовила , не могла відмовити . І вже тоді , як не було ніякої надії , як смерть виразно поклала свою страшну похмуру ознаку на зсохлому змученому обличчю , — тільки тоді дівчина скрикнула страшним нелюдським криком та й упала , як мертва , додолу біля мертвої матери . Тепер вона сама . Вона змарніла за цей час . Бліде обличчя ще побілішало , здавалося , аж світилося наскрізь під чорним волоссям . Очі , зовсім ще дитячі , але вже якоюсь таємною думкою повні , глибоко позападали , і над їми , біля правої брови , вже позначилася невеличка зморшка — перший слід муки …
Indietro Pagina 5 di 17 Pagina 5 di 17 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
