Salta il testo dell’articolo
— Чому вона не страйкує ? Ловив грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці . А вулиця стогнала . А - а - а … — неслося десь здалеку , як од розірваної греблі . А - а - а … — котилось ближче щось дике і чулись в ньому і брязкіт скла , і окремі крики , повні розпуки та жаху , і тупіт ніг великої юрми … Скакав по вулиці звощик і гнався за ним туркіт коліс , як божевільний … Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста . А - а - а … а - а - а … ВІН ІДЕ ОБРАЗОК Прикмети були погані . Становий , здається , незадоволений був з того , що взяв , і хоч запевняв , що не допустить погрому , але йому вірили мало . Найгірше було те , що ніхто напевно не знав , чи одмінять процесію з образом спаса , яка мала відбутись завтра , по церковній відправі . Про це з тривогою говорили в містечку , і крамарі , забувши на покупців , лишали свої крамниці на Божу ласку , а самі збирались купками на майдані , серед містечка . Тут притишеними , таємничими голосами , тривожно озираючись навкруги , переказували одні другим про якихсь непевних , чужих людей , що з'явились недавно в містечку , про чорносотенних панків , які були б раді погромові , та про те , що їхні « пуриці » , багатші купці , ще зраня почали тікати з містечка з своїми жінками й дітьми . Часом розмова ставала гарячою , бурхливою , слова бряжчали , немов вози з залізом , і білі крамарські руки тільки мигтіли перед рудими бородами . Але коли розтинався раптом голосний гуркіт коліс по бруку й велика балагульська бричка підкочувалась під один з багатших домів , що всіма вікнами дивились на площу , розмови стихали , і всі похмуро і з злістю дивились , як виносили похапцем з дверей всяке манаття , скрині та подушки , і бричка ущерть виладновувалась жінками та кучерявими дітьми . Коли ж бричка зникала нарешті у хмарі сірого пилу , розмови знов оживали і переходили в крик . Візник Йосель , міцний , високий чоловік , метушився по базарі з батіжком у грубих вузлуватих руках і хвалився , що вже одправив усі три свої фургони . Він запевняв , що до вечора не буде в містечку ані одної фурманки . Ще сонце не зайшло , а вже крамниці почали зачинятись . Скрізь рипіли залізні засуви , бряжчали колодки й ключі , стукали двері , заслоняючи чорні отвори — і вмить сірі старезні мури ринку викинули з себе людей . Майдан на хвилину ожив , залюднився . Старі « балабусти » зібрали з столиків бублики й булки , покриті пилом , увесь свій мізерний крам . Охали , стогнали та , вгинаючись під важкими кошиками , поспішали додому . Чорні купки похилених , схвильованих людей розтікались з базару по тісних вуличках , і на площі зробилось так пусто і тихо , наче весь вереск життя обернувсь раптом у сірий камінь . Наближався вечір . Сонце росло , палало і тихо спускалось додолу . Червоний туман вставав на заході і немов криваві примари насувались звідти на місто . Спочатку несміливо , поодинцю , а далі цілими лавами . Безгучною процесією пройшли вони поміж спустілими мурами , лишаючи на камені гарячі , червоні сліди та одбиваючи у шибках вікон свої криваві обличчя . Старезні мури тремтіли од жаху усіма зморшками стін , і тільки червоні маки , що росли вгорі на карнизах , вітали гостей сміхом . А коли сонце сіло і прийшла ніч , як чорна дума землі , червоні гості щезли , й містечко зовсім завмерло .
Indietro Pagina 7 di 73 Pagina 7 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
