Salta il testo dell’articolo
PERSONA GRATA Лазар ненавидів тюремного смотрителя , якому тюрма дала прізвище « морда » . За все : за грубу пику , на якій не хотіло рости волосся , за маленькі жорстокі очі , що завжди дивились кудись поза людину , хоч все помічали , за його вдачу мучителя . Ті рідкі випадки , коли їх очі стрічались , були пам'ятні Лазареві і віщували недобре . Через те Лазар почував себе якось непевно , коли помітив , що останніми днями « морда » наче навмисне спиняв на ньому свої маленькі очі , мов мацав ними все його тіло , руки і ноги , і похилені кремезні плечі . Тоді Лазар залазив у себе , запинав арештантський халат , душив у собі злість , а опісля довго чув ще у зморшках обличчя чужий застряглий погляд . Дійшло до того , що , проходячи двором , « морда » нерішуче спинявся , підходив до Лазаря , встромляв у нього очі і щось хотів казати : ворушив губами , але мовчав . Оглядівши цілого , переводив погляд в простору і мовчки йшов далі . Це помічали й другі , бо покидали роботу , і спід сірих суконних шапок блимали вогкі блискучі білки , цікаві й глумливі . Раз « морда » заговорив . — Що , братєц Лазар , погано живеться у нас ? Лазар загорнув поли халата і весь підібрався , як перед нападом . « Чого нав'яз ? » — говорила вся його постать , якось зразу вкорочена і ствердла . Але « морда » не дав йому одповісти . Приторкнувся двома пальцями до його руки понад ліктем і , дивлячись кудись через голову , загадково промовив : — Нічого , братєц … може бути і краще … Потому пішов через двір військовим маршем , обережно несучи на плечах свою нерухому , як дерев'яна коробка , голову . Лазар скосив жовті білки і скривлений дивився услід йому з лихою цікавістю . На другий день після тої пригоди покликали Лазаря до контори . Розмова велася довго , коло години , а на тюремному дворі сірі халати перекидались догадками , цинічними увагами та переморгувались . Врешті Лазар з'явився . Його обступили , питали , кололи очима . Він щось їм плів , просте , незначне , а в очах у нього лежало щось скрите і запечатане . Це було помітно . Щось він приніс в собі , якийсь посів , що давав проріст десь у глибині . Здавалось , все йшло як і перше , а таки була якась одміна . Бо серед зойку тюремної юрми Лазар раптом стихав і слухав тільки себе . В хвилях спочинку сідав десь оддаль , клав жовте обличчя на жовту руку , прижмурював очі і прислухався . Там , у середині , щось ворушилось . Давнє , забуте і неприємне , засипане грузом новіших подій , останніх вражінь . Робив розкопки , порпався , збирав окремі дрібниці , складав докупи і намагався зліпити ціле . Все , як воно було . І коли перше , за свіжої пам'яти , йому вчувались передсмертні крики порізаних ним людей , ввижались дитячі руки , підняті до нього , щоб захиститись од смерти , коли він бачив перше п'ять трупів у глухій коршмі , що не могли вже спинити рабунку , тепер увагу займало друге — він сам .
Indietro Pagina 13 di 73 Pagina 13 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
