Salta il testo dell’articolo
Тепер ніхто вже не знімав гострих , пекучих питань , як першого дня , коли Кирило приїхав на дачу . Гість дістав вже належну честь , чого ж ще треба ? Але се , як контраст , вставало непрохане і говорило . Щось невиразне , гнітюче , тривожне — і тільки часами здавалось Кирилові , що він ось - ось зловить , ось - ось розв'яже , що саме мусить зробити … Кожен раз , як Іван прокидавсь по обіді з припухлими трохи очима , блідим обличчям та збитим волоссям і позіхав довго і смачно — Кирило корчився якось та тікав з хати , щоб того не бачить … А хіба ж завтра не буде те саме — служба , телята , символізм і капуста ? Припухлі очі і позіхання ? Він мав доволі того « спокою » . Йому робилось душно од того повітря — і , не стямившись навіть , він кинув нарешті : — Як можете … ви … Свинство ! Він хвилювався , слова виривалися трудно , наче спід купи грузу , де довго лежали . — Ви , що … коли навкруги … Вони боліли , били не тільки Івана , оті слова , такі короткі і обом зрозумілі . Розривали всі перепони і вилітали , наче ракети . Як він міг ! Іван здвигнув плечима . А що ж він має робити ? Серед загального знищення , апатії , втоми ? . . Він не герой … і хто має право вимагати од нього геройства ! . . Він робив , коли можна було робити … Ніхто не має права … так , так , ніхто не має права його попрікнути … Підняли голос і обидва кричали . Сердито , злісно . І в кожнім зокрема кричав власний біль , сором , кричала утома … кричала потреба , б'ючи другого , ранить себе … Розбіглись сердиті , обидва схвильовані . Кирило довго блукав , поки вгамувавсь трохи . Чи він був правий ? Чи не образив даремне Івана ? Ні , треба наново розглянуть справу без гніву , спокійно . Він мусить зараз побачить Івана . Певно , він , бідний , мучиться десь після грубої сцени . Назад , додому ! . . Тут близько … Ось вже біліють стіни … баркан , синя капуста … А ось … Побачив Івана й Марію . Вони пололи на грядці , зігнувшись . На зеленій низині , облитій вечірнім сонцем , серед капусти , виднілись тільки їх круглі зади , великий чорний і менший синій , що нерухомо тулились рядочком , як емблема спокою . І було в образі тому таке гидке щось , таке противне , що Кирило здригнувся . Не пішов на город , а подався до себе . І перше , що він зробив — заклав руку в кишеню і витяг лист . Потертий , пом'ятий і сірий . Роздер коверту й читав . Ні , ще не пізно . Знайшов , нарешті , що мусить зробити ! І коли розбирав так при тьмяному світлі знищений лист , до нього з балкону донісся голос Марії : — Йдіть чаю пити ! У нас сьогодні пиріг ! . . — Пи - ріг , ріг - ріг … — проспівав басом Іван у добрім настрої , так наче нічого не сталось . Але Кирило не обізвався . Збирався в дорогу . НЕВІДОМИЙ ЕТЮД … До чого ? і звідки бажання ? Життя лишилось за цими мурами , а тут , серед сірих холодних стін , замкнулась зо мною смерть . Я не боюсь її . Я кликав її на праве діло , і вона прийшла . Узяла жертву , а потому як вдячний пес прибилась до моїх ніг … Тепер вона зо мною . Що ж , дивись там з чорних кутків на мою тінь , чигай на мене кривавим оком … Це тобі надгорода .
Indietro Pagina 42 di 73 Pagina 42 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
