Salta il testo dell’articolo
Потому — вовча нора , а в ній ми обоє : я й моя смерть … Що ж , жди , чигай на мене кривавим оком … там , з чорних кутків … Ти заслужила собі надгороду … Що ? уже йдуть ? і ти встаєш з ними … з чорних кутків ? Треба бути спокійним … треба спокійним бути … Таким спокійним , щоб серце стало як криця , щоб гордість скувала чоло , щоби здригнувся сам сірий ранок і зотліло од жаху серце катів . Я йду без жалю — так було треба . Яка прекрасна моя дорога … остання коротка путь … прекрасний ранок , білий , імлистий , немов могильний саван … Брязь … скрегочуть рушниці ззаду на плечах і толочать ногами свій сірий погляд люди , що їх несуть … Уже ? Так близько ? . . Сталось . Не треба … я сам … щоб бачили очі … І свій останній віддих … Мамо ! Це ти у заметах … пливеш у заметах , як сіра тінь муки , щоб переняти у теплі долоні останній віддих … зітхання , призначене другим , а не тобі ? Не слухай , мамо , і не дивися … « Плі ! » … « Плі » ? Це мені вчулось ? Я ще живий ? Мацаю стіни … так , стіни , тверді , холодні … і бачу ноги свої у черевиках … можу звестися , встати , набрати в груди повно повітря … Вікно високо ? Високо … А підкопатись ? Що , неможливо ? А може ? . . ПОДАРУНОК НА ІМЕНИНИ Карпо Петрович Зайчик , околодочний надзиратель , вернувся нарешті з служби додому . Фу - ти ! ну - ти ! . . Він був голоден і злий . Скрипів чобітьми , гримав дверима . Базарні лайки і гармидер участка ще клекотіли у ньому , сердито ворушили губи і квадратове лице , налили кров'ю кулак , ще важчий од грубого перстня . Ввійшов у світлицю , ляснув по - офіцерськи лакерованим чоботом в чобіт і з досадою кинув картуз на вікно . Але од того руху підскочив на лутці жінчин беззубий гребінь і легкий , збитий жмуток брудного волосся зчепився до рукава . — Фу - ти ! Бардачні звички ! . . Сухий , гарячий , ввесь в поросі день вже гас за вікном . На столі каламутно біліли дві порожні тарілки , а перекинута ложка ловила у себе червоний відблиск заходу . — Сусана ! — Несу ! — обізвався з глибини десь низький , осиплий голос . Карпо Петрович примостився за столом і розщібнув мундир . Йому було душно . Суконний комір тер шию , а кітель ще й досі перуть ! . . Вони пе - е - руть ! . . І ледве стримавсь од грубої лайки . Нетерпляче пощіпував хліб і жував , сопучи носом . Лакеровані чоботи дрібно скрипіли під столом . У дверях з'явилась Сусана . Прикриваючи парою страви вид , м'який і білий , як з сирового тіста , вона проплила од порога до столу , мов літня хмара , в своїх муслінах , по яких лізли урозтіч якісь безглузді лапаті квітки . — Мусила гріти … все прохололо … — А ти б не розкидала своєї куделі по всіх кутках … Сусана зробила великі очі . — Де ? Карпо Петрович одігнув палець , ткнув ним назад себе , в вікно , й застиг у гніву вирячкуватих очей та червоного кулака . — Бардачні звички ! . . — Цс … — цикнула жінка на нього , — там Доря . Карпо Петрович скоса поглянув на щілку в дверях , звідки пробивалося світло , і тепер тільки почув дзвінкий хлоп'ячий голос , який безперестанку співав : — Сім раз по вісім — п'ятдесят шість … сім раз по вісім — п'ятдесят шість .
Indietro Pagina 48 di 73 Pagina 48 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
