Salta il testo dell’articolo
Карпо Петрович намагався думать про інше . Хотів себе запевнити , що у нього були важніші справи , над якими треба подумать . Тепер губернатор напевне вижене з служби , а директор виключить Дорю . З холодком в серці він чіплявся за ті неприємні думки , уявляв губернаторський гнів , свої благання , гугнявий директорів голос … « Нам протестантів не треба … » — і чув одночасно , як щось йому заважає , немов камінчик , що попав в чобіт . Отут , під боком , сиділа його власна дитина , замкнувши ворожнечу в серці , з якимсь правом на батька , на його вчинки і судила , наче чуже , а їй треба було давати одповідь . Фу - ти , ну - ти ! . . Се його дратувало . Не міг же він , батько і поліцейський чиновник , якого боялись навіть дорослі , скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем . І він знову уперто чіплявся за всякі дрібниці , за розмови з начальством , за неминучі сльози Сусани і навіть за скалічену ногу коняки : — « не підкував , стерво … » — аби лиш засипать і заглушити те пекуче і непокірне , що муляло всередині , наче гострий камінчик … А Доря , опустившись та впірнувши в тяжку шинелю , тихо схлипував внутрішнім плачем . Перед його очима все ще гойдалась чорна фігура . Раз в один бік , раз в другий … — « Чекай , — думав він гірко про батька , — будеш ти знати , як я тобі повішусь … Заберусь на горище , здійму свій пояс , і ніхто не побачить … » — Йому стало жалко себе . — А може б краще забити Якима ? Прийде Яким до них на кухню і , як звичайно , засне на лаві . Тоді Доря візьме тихенько ножа , наточить … або ні , краще сокиру — і одрубає Якимові голову по самі плечі . Маленька пташка уперто літала над головою в Дорі . То підіймалась , то опускалася з писком і з дрібним тріпотінням коротких крил . Він зацікавився нею і довго стежив за її летом . Але раптом згадав свої іменини і легку руку , що так ніжно гладила його по головці , — і знову тихо заплакав . « Будеш ти знати … ах , будеш ти знати , як я тобі повішусь » … Крізь теплі сльози , важкі і великі , в яких все розпливалось , невиразно мелькали верби і телеграфні стовби . Вони одривались од землі , підіймалися вгору і тихо гойдались … Раз в один бік , раз в другий … НА ОСТРОВІ Як тільки заплющую очі — кімната ( вона тількищо стала моєю ) раптом щезає : її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях , як велетенська тінь корабля . Так мені уявляється острів , на який нині ступив я й де маю жити . А зараз потім чую дрібне цокання підошов у камінь , тих дерев'яних дзвінких підошов , що одкидають од себе круглі жіночі п'яти . Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи . Трах … тах - тах - тах … На тлі вечірнього неба пропливають чотири жінки з кошиками на голові , наче античні вази . Права рука зігнута в ушко між кошиком і плечима , а ліва вільно одкинулась вниз , і то виставляє , то ховає долоню . Трах - тах - тах - тах … — цокає в камінь дерево підошов . Сіра стіна .
Indietro Pagina 57 di 73 Pagina 57 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
