Salta il testo dell’articolo
ЯК МИ ЇЗДИЛИ ДО КРИНИЦІ Чи пригадуєте собі , панно Юлю , і ви , панно Галю , як ми , кожний зокрема , або всі разом , під проводом « пана » , ходили до барометра , що висів на стінці коло вмивальника , і намагалися витрясти з нього погоду ? Барометр уперто показував « дощ » , хоч в той день не капало навіть і сонце блищало часом крізь хмари . Ми дуже гнівались . Старий , непотрібний струмент , він і на крихітку не хоче посунутись на сухеньке , хоч нам дуже потрібна година . Ах , як досадно , що від тої тоненької стрілки залежить , де і як ми стрінемо під десяту п'ятницю ніч : звичайно , прозаїчно , на ліжку , чи серед співу , людей і вогнищ на ярмарку у Криниці ! Їхать — не їхать . Їхать — не їхать . За годину відходить поїзд . Коли їхать — пора збиратись . Хотілось підійти до струмента і зігнати на ньому злість , хоч вина його лиш у тому , що він об'єктивний . Дві перспективи вагались : а ) холодна ніч , дощ заливає вогні , одежа мокра … брр … б ) цікаве свято , народня містерія , якої ніколи не бачив — і хто знає — чи вдруге побачу . На щастя — в кожній людині є трошки авантюриста . А може ? Їхати ! Їхать ! Сказала панна Юля . Сказала панна Галя . Застукали двері і каблучки по помості , забігали слуги , заторохтіли колеса . В одну хвилину . Сидимо у вагоні . Звичайно , коли дощ буде , то там , де лишився барометр , а не в Криниці . У вікна дивиться степ і все спливає , як безконечне море . Куди ж властиво ми їдемо ? Ах , там будуть гори , високі і прехороші гори … Приємно послухати казку про гори , коли мчиш отак степом , рівним , наче долоня , і нічого більше перед собою не бачиш . Там будуть ліси — густі , великі ліси … Де ж вони візьмуться тут , серед степу , де люди насадили гайків хіба на те тільки , щоб мали де жити граки ? Ми зліземо на роз'їзді , а звідти верстви чотири , не більше , так що підемо пішки . Панна Юля чудесно знає дорогу … Ну , що ж … Кошик з шинкою й хлібом будемо нести по черзі . Але мені , прихильникові рівноправности по ́ лів , все таки жалко вгашати лицарський дух і в душі присягаюся нишком , що сам понесу кошик . Погано тільки , що в другій руці доведеться нести калоші , бо , здається , дощу таки не буде . Тоді мені починає здаватись , що рівноправність все таки краща . Тим часом ми їдемо й їдемо , а сонце котиться вниз і розганяє хмари . Вже вони залягли на виднокрузі , як розбійники по ровах — і не знаєш , що буде далі , як сонце щезне . Машина свистить і ми товпимось до вікна . Це наш роз'їзд , треба вилазити . Навкруги поле , розрізане шляхом і столітніми деревами . Де ж гори ? Ах , Боже , чого я турбуюсь , панна Юля вже знає до них дорогу … отут десь … повинна бути … десь недалеко … Блукаєм поміж дерева , широким шляхом , взад і вперед . Отут десь … десь завернути … повинна ж бути дорога … Я несу кошик , покищо , звісно , й покищо ступаю в калошах . Минає так щось з півгодини . Могли б вже бути на півдорозі . На наше щастя , щось торохтить . Візок міцний , коник кругленький , дядько статечний , як на загад . Він може завезти в Криницю . Ми щиро дякуємо : не варто трудитись , підемо пішки … тут тільки чотири верстви … дорога повинна бути отут десь … десь недалеко …
Indietro Pagina 67 di 73 Pagina 67 di 73 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
