Salta il testo dell’articolo
Дівчина чайка . На Чорному морі є острів суворий німий : червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається в гору червовим шпилем . Не купчаться білії хати по ній , і лист кучерявий її не вкриває , одна тільки стежка зелена збігає по ній : то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом — травою , а далі все мертво , все глухо … Та ніби не все : оттам - о , на самому розі , над морем де вічно лютує сивий бурун , на самім тім розі горить по ночам якийсь вогник , удень же чайки сіренькі в'ються , кигичуть над морем . Що то за скеля і що то за вогник , і за що так люблять чайки ту суворую скелю ? Давно колись , кажуть , на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв . Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі , що він не знайшов нігде інде притулку . Маленьке дитятко та вбогії вжитки виніс з човна , заліз у печеру і став собі жити . Як жив , чим жививсь він іспершу , — про те невідомо нікому . Згодом дізналися люди , яка була щира душа у того чоловіка : що — ночі вогнище велике він розкладав , щоб далеко палало — значило , щоб ті кораблі та суденця , що бігли по хвилях зелених , минали безпечно суворе каміння та банки ) лихі потаємні , коли - ж розбивалося судно , він сам на маленькому човні сміливо кидавсь у море нещасних пливців рятувати . І вдячнії люди охоче давали йому великі дари — і гроші , й скарби , що возили на тих кораблях ; нічого не брав чужоземець , лиш трошки харчів на прожиток та дрова , та смолу , щоб ними вогнище живити . І скоро дізналися всі про діда чудного , прозвали його „ морським буслом “ , дізнали й про його дитину , котру , мов русалку , хвилі морські колихали пестили , котру й каміння німе , і ревуча буря жаліли , втішали . І виросла дивно хороша дочка у старого : біла , мов піна морська , як кушір кучерявії коси вкривали її по коліна , а очі блакитні світились , як море у ранішній час , а зуби блищали , мов перла з під вуст коралевих . Нічого вона не боялась : ні бурі , ні грому , ні грізної хвилі , бо море було їй як рідне . І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі , як часом траплялось когось рятувати , і тільки до кого торкнеться вона , — того не займає розлючене море . От раз накупавшись уволю , дівчина тихо заснула на теплім пісочку ( а море тоді щось мовчало - дрімало ) , і спить вона й чує , — щось то шепоче ; а то між каміння забралося троє ; птиця - бабич торбоноса , свинка морська , та рибонька золоти пера . Рибонька й каже : „ Винесу я з глибині перлів , коралів , ясних самоцвітів за те , що вона рятувала мене : лежала я бідна на банці — хвилі сердиті закинули дуже далеко , пекло мене сонце , посмажило зябра , крутивсь надо мною мартин білоперий та хижий , і з ним моя смерть наближалась . Ся ж добра дитина взяла мене в руки , всміхнулась привітно і тихо пустила у море , — й я знов ожила . Я її вивчу так плавать , пірнати , водити веселих танків , таких ій чудових казок розкажу , — промовила свинка морська , — за те , що вона , моя добра , годує мене , ділиться щиро зо мною харчами , не раз би вже й здохла , як би не вона .
Indietro Pagina 1 di 53 Pagina 1 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
