Salta il testo dell’articolo
— Ха - ха - ха ! Отся так утяла ! І як вона харпачка сміє про душу цісарову щось патякать ! За душу ! за єдину ! То одведіть її у ті палати , що на єдину душу будувались ! Та ще вберіть пристойно у дороге відповідне намисто ! Се мабуть „ християнка “ , — вже грізно закінчив свій жарт суворий дука . І враз її схопили , в кайдани закували й повели у той куток , де побудовані навмисне тюрми одиночки . Народ , хто ближче був , помалу та потиху одсунувсь з ляку , а далі навтьоки . Лиш тільки там , до вже було безпечно , враз язики нестримно замололи : — За душу за єдину ? От дурна ! От божевільна ! Ха - ха - ха ! І смішна новина в той вечір облетіла Рим і довго пізно веселила гулящий люд по всіх домах , по банях , крамницях , голярнях . Упала ніч на вічний город . В мороці втопли майдани , палати , вулиці і тюрми , один лиш сяяв цілу ніч царський палац — там буяв бенкет цісарський . Та тільки невідомо : чи знав - же цісарь у ясних палатах про смішну новину ? І чи була вона йому ясна ? . . У темній ямі - одиночці томилася новільниця нова . Молилася вона , не проклинала . — О , рідний люде ! О , питимий краю ! Коли - ж , коли засяє й тобі сей світ ясний ? Коли для тебе той , хто любить душу і її одну пильнує , а не тіло з усіма його цяцьками , — не викличе лиш глум , не буде для усіх смішною новиною ? ! . . Повитий у пітьму , величний Рим мовчав і спав … Кобза . ( М . В . Лисенкові в 50 рік народження його ) . Сиві тумани степи облягли пеленою важкою . Вітер ущух , погасли привітнії зорі , поблідла блакить нічна . До світу , до сонця далеко . У тихий сумний передсвітній той час один серед степу німого вмірав на високій могилі славний кобзарь характерник . Згадалось старому життя його славне : і тихі щасливі дитячії літа , і славні козацькії справи , літа неволі тяжкої , щастя хвилинки гискрявії грізнії січі , веселі бенкети . Усе перейшло , промайнуло . Зосталась лиш сивая старість та кобза … Дивная кобза ! з могили вона викликає те , що минуло давно , усе оживляє згуком своїм чарівним . Скинув очима старий , хотів попрощатися з степом широким . Темно , не видко козацького степу , тумани кругом налягли , зорі останні згасають , а сонця немає — немає … Важко зітхнув на останці старий тай став помірати . Злетілися янгола божі тай стали праворуч . Злетілась нечистая сила тай стала ліворуч . — Стали , пильнують душі , сперечаються , хто - то кого переможе : нечистая сила гарчить : „ він мій ! він давно запродався мені ! “ Янголи - ж чисті лічать діла його славні . Слухав старий , не дослухав , разом підвівся тай сів на могилі і так провіщав у - в останнє : „ Слухайте , янголи божі ! Слухай і ти , сило нечиста , ворожа ! Я не оддам вам своєї душі , я не навіки вміраю , тільки замру я і може надовго . „ Час мій настане — і знов я устану на радість , на славу новую . Душу - ж свою розділю я тепер : половину з вітром розвію по цілому світі , другу - ж сховаю у кобзу . Нехай - же , хто дужий , знайде тай злучить докупи обидві частини моєї душі — до того і я озовуся , устану того лиш послухає кобза моя чарівна . Нехай же він сміливо візьме їх у безсмертнії руки , хай він заграє : Раз перший заграє — послухає тирса . Удруге заграє — піде луна по всім світі . Утретє заграє — здвигнеться й каміння німеє .
Indietro Pagina 20 di 53 Pagina 20 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
