Salta il testo dell’articolo
Тоді - ж - то я встану з німої могили ! “ Тільки промовив — душа розлучилася з тілом , душа розкололась на дві половини : на крилах могутного вітру одна полетіла , затопотіла в зеленій траві , заграла в гаях кучерявих , ревнула в Дніпрових порогах , заплакала чайкою гірко , полинула просто до моря . Припала до хвиль говірких , розбилась на дрібні краплинки і з хвилями вкупі співає про славні колишні часи , б'є , проклинає скелі ворожі , голубить — вітає старого Дніпра . Хижо погнались за нею чорти тай зав'язли в лісах непролазних , у темних печерях , в ревучих порогах , в німих болотах . Янголи стали круг кобзи . Даремне душу козацьку вони викликають : в куточок забилась душа , не виходить . Здивовані янголи тихо на крильцях легеньких знялися до Бога . „ Боже , превічний , премудрий ! сталось велике диво : вмер у степу чоловік , вмер , а душі не оддав нам : частку по вітру розвіяв , другу у кобзу сховав , не можем ніяк ми добути тієї душі , привести у райську оселю . Що нам повелиш роспочати , Владарю Премудрий ? “ І Бог повелів їм : „ спустіться на землю ви , янголи чисті , візьміть тую кобзу з душею укупі , несіть її просто в ту хату , де має в сей час уродитись дитятко малеє — тією душею даруйте дитину . Спустилися янголи з неба , взяли стару кобзу на руки тай понесли до будинку , де мала вродитись призначена Богом дитина . І вийшла козацька душа з кобзи старої назустріч дитині , вселилась у тіло маленьке . І стала рости - виростати дитина , і в тілі дитячім всидіти нишком не вміла велика кобзарська душа : як лебідь , що чує з землі лебедів у чистій високій блакиті , ще невидимих нікому , так озивалась кобзарська душа до другої частки своєї : вітер і хвиля , щебет пташиний і людські плачі будили кобзарськую думу в хлоп'ячому тілі . І виріс той хлопець і став чоловіком . І ходить круг його здивовані люди , питають : і де се він чує ? і де се він ловить ті згуки , яких ми не чуєм своїми вушима ? “ Гей , не дивуйтеся люди ! що чула кобзарська душа шукає по цілому світі другу свою половину . І тільки що знайде шматочок рідненький , — враз оживають слухнянії струни , могутнії згуки роблять великеє диво . Безкраї степи оживають , козацтво гуляє , руїни встають — оновляються , чайка кигиче над степом , пороги киплять , пташка співає і гай розцвітає і чисте дівочеє серце радісно в грудях тріпоче , і сльози сумнії тихо бренять і спадають на душу . Дивнеє диво , великії чари ! І справдиться заповіт славний : тихая тирса почула і , повная рідного співу , схилилась до Неньки - Землі . Друга хвилина настала : дзвінкая луна покотилась по цілому світі і будить оспалеє серце і вуха глухії . Настане ще й третя хвилина : прийде наш славний кобзарь , прийде до того мерця на могилі , прийде тай скаже : „ Батьку ! устань — пробудися ! ось тобі душу твою я приносю : чисту і цілу зберіг я її . Глянь , подивися : каміння німе пробудилось , устань - же , мій батьку коханий ! “ Мара . Віки за віками минають , спливають як хвиля на морі : як хвиля — то зносить пісок в глибиню , то знову наносить на беріг , — так само і час виробляє : то зітре і сліду не кине того , що колись істнувало , то знову розкриє безодню свою і викине давне минуле людям на диво .
Indietro Pagina 21 di 53 Pagina 21 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
