Salta il testo dell’articolo
Віки за віками минали , як хвилі на морі ; знесли , потопили в безодні римлян , херсонесців і инших , і місце мешкання зрівняли землею . А все таки час як і хвиля : то втопить в безодні , то знову виносить забутую давню билицю ; і слухають люде нові ту билицю , і в людському серці лунає вона живою струною . Море під скелею плаче : „ немає — немає , того , що минуло , воно не воскресне в колишній красі , лиш слава його не загине , як піна на хвилях , як дрібне каміння на дні … " На голос тих співів сумних виходить Менандр престарезний , по березі тяжко ступає , розгортує дрібне каміння , все лічить , все тулить до купи , не звівши ліку — знов шукає і стогне , і в моря питає : „ скажи , — чи минула на віки жадана година ? Чи ще не настала ? “ … Миша . Цілісеньку ніч не давала мені покою настирлива миша : кругом під підлогою , в стінах , у стелі почався гуркіт та шелест , коли ще й лямпа горіла . Спати хотілося дуже : здавалось : упаду — засну . Але тільки згасила світло , зараз гуркіт , біганина , пискотня та шкряботіння зразу подужчало . Тільки що сплющиш очі і поплинуть перед тобою якісь картини , якісь шматочки картин закрутяться , мов у калейдоскопі , — зразу : шкряб - шкряб , пуць ! — і примовкло . Насторожишся — тихо … а там і покотиться по підлозі дрібне колотіння мишачих ніженят . Повернешся , стукнеш , і то колотіння разом неначе оджене і потече малими струмками по норах у дальші кутки . Заспокоїшся , знов стулиш очі , силкуєшся не дослухатись , як знов щось потроху - помалу починав ворушитись , крастись ; вдивляєшся у ті самоцвітні мрії дрімоти , коли одразу — лусь ! Знов щось упало , знов колотить по підлозі і одбивається глухшим колотінням у норі . З початку я кидала все , що могла : спершу черевики , панчохи , далі ясіка , далі коробочку з сірниками , навіть підсвічником покотила по підлозі , і тим навела такий жах на своїх ворогів , що лишили мене аж на чверть години у спокою . Але голод мишачий зростав , зростала й відвага . Уже не під підлогою , а прямо по кімнаті бігали вони , гризлись за шафою , шкреблись під комодою , стрибали по стільцях ; не знайшовши жодної поживи , подалися з пискотом додому . Раз навіть учула я щось на собі : з ляком тріпонула я ковдрою , воно пискнуло й стрілою пробігло по мені , посипаючи дріжаками по тілу . Вже далі була невидержка . Устала я , розшукала пастку , поклала принаду й постановила коло мисника . Проминуло тихо кілька хвилин . Пастка — трах ! Пискотнява , біганина змовкли . Запалюю сірника — дивлюсь : пастка порожня , принада зірвана . Ставлю знов . Голод мишачий все зростає , і в їхньому гаморі чується вже сварка , борня : круг пастки з смачною принадою , не глядючи на недавній переполох , кілька мишей товчеться , — сперечаються , кому то вона достанеться . Знову — трах ! Знову запалюю і бачу , як з шестеро тоненьких хвостиків майнуло під мисник . Принада ціла , але пастка спущена . Ще ставлю . І знов так само . Стомилася , та вже сну ані в одному оці ; в голові гуде , очі горять , у вухах неначе по сніпку якихсь гарячих дротів дріжить і дзвенить ; злість і нудьга розбірає , а до світу далеко . А мишей ще гірш розбирає : от уже й на столі , де наймичка забула прибрати після вечері , цокають виделка й ножі , брязкотять ложки об тарілки , на етажерці шелестять папірці , у миснику цілий бенкет . Але мені вже все одно : втома , злість і ліньки уставати , ліньки боротися . Коли зразу — трах ! і страшенний галас у пастці . Нічого робити : запалюю свічку , надіваю черевики , накидаю теплу хустку , забіраю пастку й несу аж до сіней .
Indietro Pagina 28 di 53 Pagina 28 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
