Salta il testo dell’articolo
Стрибаю я — стіна висока ; я плаваю між сміттям , у помиях ; попіл і сміття засиплюють мене , одчай потроху одбірає енерґію з надією вкупі ; я плаваю все млявіше , тихше … О , доле ! Ти ж жінка ! Невже в тебе , в жіночому твоєму серці , не знайдеться й крихти милосердя , щоб витягти без міри дрібного проти тебе грішника , витягти з його гріхів та покути на чистий , вільний світ ? ! . Морське серце . Раз в морі купалося двоє братів . От старший скупався , — на берег пливе , а менший все далі та далі . І хвиля морська закохалась в відважному браті : — взяла , обняла його міцно і тягне до себе на дно , в чудове підводнеє царство . А хлопець пручається , хлопець кричить , гукає на рідного брата , щоб швидче йшов рятувати . А старший боїться плисти : „ Глибина “ — дума , „ згину ще й я з ним укупі “ ! — Ой братіку милий ! ой братіку любий , рятуй ! — З сльозами ще раз вирнув хлопець , од жаху волосся рвучи . — Нехай тебе Бог порятує ! — несміливо старший сказав , а сам не насмів і зирнути , як брат потопає , — гребеться до берегу хутко , на камінь вилазить . Розсердилась хвиля , погналась за страхополохом , нагнала , знесла його в море , втопила . І меншого брата сховала морськая цариця на дно , і сльози його повернулися в чистії перли , а кучері — в пишні коралі ; а старшого брата риби й раки ущент рознесли , лиш серця ніхто не схотів і торкнути : таке було гидке оте полохливеє серце ! І досі є в морі те серце : несміливо , крадучись , плава , слизьке та холодне , жалке , наче та кропива , ворушиться мляво та труситься , тіні од себе не має — прозоре . А море гидує тим серцем : на беріг його викидає , а там воно гине без сліду . Образ великого . Спало блакитне нерушенеє море під небом блакитним ясним . Сонце його цілувало , скелі над ним золотило , незграбні яри проміж скель запинало синястим серпанком . Велетень - море тільки край берегу дихало тихо - претихо . Враз на крайнебі з'явилася хмарка : така невеличка , мізерна , немов - би клубок або жмут немитої білої вовни . Злякано вітер пурхнув по землі й поверх моря , звістку кругом даючи про ненависний шквал . З жахом метнулось гілля , трава полохливо припала долу , вихрі закружляли , побігли шляхом . Море ж все спить собі : тихо - сумирно зітхають широкії груди . Вітер , побачивши дивний той спокій , ліг і собі спочивати . Вихрі лехкодухі геть розлетілись , не знать — де й поділись . Сторожко трави чуби підіймають , ущухле гілля коливається сонно , одна лиш осика , пройнята страшним предчуттям , тремтить од верха до коріння . Тиша на березі , тиша й на морі . А сонце , збентежене сонце , зблякло зовсім на виду і сполохано дивиться , як на крайнебі шириться - дметься зловісная хмара , крила брудні розгорта , наміряється світ весь зажерти . Зблідла й земля з переляку : фарби принадні злиняли , суворо наїжились скелі , яри , наче змії , до моря повзуть . Море ж і доси байдуже з просоння тихо белькоче лиш в дрібній жорстві . Хижая хмара росте і чорніє , ось висилає на море конницю бистру свою : кинулись раптом невидимі коні , шклисту поверхню плямлять широкі копита . Та й ті не збудили сплячого бігом своїм . Пробігли . За ними летять сурмачі : завили , заскіглили , в бас загули . Сполоханий гомін повнить дерева .
Indietro Pagina 30 di 53 Pagina 30 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
