Salta il testo dell’articolo
— Страшний се шлях ! — сказав один . — „ Страшний се шлях ! “ — здрігнувши повторили люди . — Єдиний поки шлях ! — озвався другий . — „ А чи заблисне світ там провідний ? Як - би заблис хоч зіркою , хоч гискрою малою , я б кинувсь не вагаючись назустріч ! Ніщо не дороге , не миле ! Аби той світ заблис ! — Аби заблис ! без світла - ж як рушать ! — несміливо озвався де - хто . — „ Ні ! “ — мовив инчий , готуючись іти : „ ні : тихо - обережно , чіпляючись навпомацки за скелі , обламуючи ніхті , потерзаний , скрівавлений , я всеж - таки полізу шукати доброї путі , того шукати світла . Мій путь важкий усіється крівавими слідами , і як загину я — по тих слідах хоч може другі знайдуть його , знайдуть спасенний шлях ! Не може буть того , щоб на крівавий подвиг не глянула нова зоря , не вивела і сонце за собою . Прощайте ! “ — Несміливо стоять округ збентеженії люди , вдивляються допитливо в безодню . Туман клубочиться по ній … то темніє - густіє … то рідне то ясніє … щось миготить ? а що ? — болотяне блудило чи зоря ? Чи просто очі натруджені горять ? Хто знає ! хто вгадає ! Плавні горять . Смеркло . Вітер утомився цілоденною борнею , ізнемігся , заблудився серед вулиць , і в безладді тихо крутить пил і сміття і , плазуючи , питає : що - ж робити ? де тут вихід ? Вщух мороз , одлига дише і важка юга зависла у потомленім повітрі . Темно . Сумно . Таємничо ніч спустилася над город , придушила в хмарах місяць , погасила дрібні зорі , притлумила рухи й згуки , — мов мерця сукном жалобним , чорним покривом укрила задрімавший тихий город . Сподіваючись на місяць , ощаднії городяне ліхтарів не засвічають , лиш разками золотими сяють вулиці крамниці , а останні безпорадно потопають у мороці . Рух денний , їзда і гомін , все одлинуло мов хвиля і гуде оттам далеко , де ще вікна сяють світлом , — тут же в густому мороці лиш виття собаки чути , лиш ходу самотню часом , та нявчання пожадливе невгаваючих котів . День півсонно проморгавши , город твердо засинає , а наразливая думка серед темряви і тиші у безсонні морить душу , сушить мозок непокоєм . Тремтяча душа гукає : де - ж ти правдо ? де ти сило ? де ти , світло світовеє ? І кругом усе так темно , безодмовно , безпорадно … Що - ж бо се ? Гробовий покрив щось зненацька піднімає і яскравим грізним оком в чорну тишу зазирнуло , і од погляду страшного розірвалася жалоба , і сполоханії хмари мов рожевая завіса звідусіль заколивались . Розгоряється зірниця , розливається , як повінь і в крівавім хвилюванні вже півнеба обіймає ; устають снопи искристі и тремтять пасма червоні . Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків , пробудились на хвилину та одразу і загасли , тільки відблиском тремтючим ледві - ледві променіють . . і за шибами не чути ні трівоги , ці співчуття : то - ж не хатнє власне лихо , не сусідське безголов'я , то горять далекі плавні по той бік Дніпра старого , що заснув , закутий в кригу , — „ хай горять ! нехай палають ! хай збавляють хоч потроху ту тісноту світовую , опорожнюючи місце для нових , що мають жити ! “ . І на грізную картину вже уваги не звертає город сонний і байдужий .
Indietro Pagina 34 di 53 Pagina 34 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
