Salta il testo dell’articolo
І око не вспіло зморгнути — вщент всі галєри побиті ! Дівчина страху не знає , дівчина плава , керує човном , вихоплює сміливо втопників з моря і жваво на беріг безпешний виносить . Вже їх чимало на березі стало , — ще більше їх гине у морі . А дівчина втоми не знає , дівчина й слухать не хоче , що море ій грізно гукає ; „ Гей , оступись , не змагайся зо мною ! Здобич моя — не оддам я даремне ! Геть , оступись , необачна ! Доля страшна покарає тебе , — оступись бо ! “ Байдуже — дівка не слуха ! Кинулась хвиля страшенна , утлого човника міцно вхопила , кинула геть аж за банку , розбила неначе лушпайку . Дівчина плаче ; плаче вона не од болю , плаче вона не од страху , не за човном вона плаче : жаль їй великий , що нічим вже ій рятувати безщасних . „ Ні ! таки спробую ще раз ! “ Миттю одежу зорвала з себе і кинулась просто у море . Не зглянулось гнівнеє море : хижо коханку свою проглинуло . Та зглянулась праведна доля : смерти собі не знайшла жалібниця відважна : чайкою сірою з моря спурхнула і з гірким плачем полетіла над морем … А дід і не знав , що дочка поробляє , та ті козаки , що вона врятувала , сказали йому . З горя , з роспуки , дід як розводив вогнище , так в його і кинувся просто . Згиблі і дід , і дочка , та згибли не зовсім : що ночі вогник на скелі блукає , а сірі чайки без ліку розплодились на скелі , літають над морем та плачуть - кигичуть лиш тільки зачують хижую бурю , звіщають пливців - мореходців та свідчать про давню давнину , про славную дівчину чайку . Буревістник . Втомилося море , об беріг не б'є , не співає , на мокрому сивому камені птиця якась незнайома дрімає ; не збудить її ні вітер веселий , ні сонце , ні хвиля : все тихо , все глухо , і сивії хмари плаксиво вдивляються в синєє море . Спить втомлена птиця , сховала голівку під шарпаним темним крилом , і сняться їй давні минулі дні : і щастя , летюче як пух , і горе , тяжке , як каміння , і гріх величезний , безкрайній , як море . . . . Давно те було . Розсипались мури високі , звалились тонкі минарети , турецький погас молодик , що пишався над Кримом ; народ змандрував , порідли селитьби густії , самі кладовища зосталися скрізь та руїни і сумно віщують про давні часи . Сон - чарівник на веселчастих крилах пролинув , і зразу змінилась картина . І знов зашуміла Алма і Салгір , і веселая Кача , і знов зарясніли садки , з тонких минаретів сміливо й дзвінко гукають і знов муедзини , шумлять — гомонять городи , б'є джерелом в їх життя військове і крамарське , під захистом грізної сили рядком притулились і ластівка щастя , і горе — гіркая зозуля . Давнєє горе неволя . ! Грають — хвилюють торги , а крізь гомін і регіт і лайку чується стогін невольників бідних , чується брязкіт кайданів . Он там на торзі під гиллястим чинаром купка дівчаток заплаканих тулються наче ягнята , забачивши вовка , а ось - де і вовк : татарин пузатий , багатий їх оглядає поглядом хижим і скверним . Он там трохи далі — дозорщик , пекельна душа , закуповує гурт молодих парубків , вибірає , неначе худобу . Ще дужче розлігся брязкіт кайданів : через місто сумно йдуть невольники на роботу бідні , не прості раби — козаки - юнаки , лихі вороги найяснійшого хана ! За те ж не звичайно закуті : в тройчасті кайдани , утроє дозорщиків з ними , в дозорщика довші утроє бичі …
Indietro Pagina 3 di 53 Pagina 3 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
