Salta il testo dell’articolo
Збігали часи за часами , день змінявсь ніччю , а вигнаний пес все чекав , коли вернеться до його ласка хазяїна . Ненадовго одхилявсь він під часи одходу хазяїна , здобував собі якусь кістку або шкуринку хліба і знову плентав доглядати свого двора . Схуд пес , боки йому позападали , ребра і крижи повитикались , вовна скудовчилася , ноги не держать . Не раз нападали на його своя братія - собаки , гладкі , ситі , туряли прохожі , гонили городові , дратували діти , — все даремнє : до всього байдужий , він глядів тільки свого двору . Даремно манила його зграя зухвалих безхазяйних собак , даремне увивалася чиясь весела сучка , даремне кликала якась жалібниця - куховарка : він не одходив од брами , він стеріг ії , настобурчувавсь на всякого чужинця і злегка виляв хвостом , вчувши знайому ходу за брамою , — все ще сподівавсь за вірність повороту хазяйської ласки . Одного дня аж городовий змилувавсь : підкинув йому отрутне м'ясо , аби скінчити горе - життя бідолахи . Смачний був шматок , але не взяв його з чужої руки вірний пес і остався ще жити собі на лихо . Довго ще він чекав під порогом , довго сумувала темна вулиця по ночах , поки вже сусіди не почали викидати на очі хазяїнові його негарне поводження з вірним собакою . Розгнівавсь хазяїн і однієї темної ночі , коли вже упеклось йому в безсонні сумне виття , — вийшов таки до його і — збив невмеруще . Кволий собака не боронивсь , не тікав , а коли хазяїн засапавсь , він зібрав усю силу , звівсь на ноги і таки лизнув дорогу йому хазяйську руку Хазяїн вернувсь додому , пес зоставсь під ворітьми . Недовго вже він мучився , бо сили в йому не було й крихти , і одного ранку хазяїн даремне бравсь за палицю , одмикаючи браму : пес лежав перед порогом , як і завше , але вже задублий . Повили , погарчали сусідські собаки і розбіглися . На іх місце зійшлися добрі люди , вони охали , кивали головами , умиленно балакали про „ зразок вірности “ . Тай ті потім розійшлися і забули , — річ бо така — звичайна : що кому болить од того ? Змовкло усе ; але замикана біла брама і досі нагадує сумну смерть через вірність . Вірність — що вона таке ? Чи є то велика чеснота , чи то велика помилка ? Чи варто ії ширити і класти як підстави під ноги еґоізму , щоб він зростав і величався ? Чи , може , час вже вивести другу чесноту і постановити проти його ? — Скажіть ви , премудрі , хто поробив всі виводи , навчить , „ малих сіх “ , кому серце болить за такі нікчемні випадки , доводячи до анальоґії з людським життям ! Струмок . Жвавий струмок дзюркотів по каміннях , шився попід осокою , гучно гримів у яснім водоспаді . Жалівсь прибережним билинкам , що доля лиха присудила йому плазувати без шляху по бридких плитких калюжках та всихати на сонці . Заздро було поглядати згори на тихий спокійний ставок , що мов дзеркало срібно - синясте , роскинувсь у пишній зеленій долині . Заздрів струмочок глибокому річищу , повній , як око , воді , оксамитно - зеленим його берегам , піскуватому чистому дну . І , заздрячи , люто струмок воркотів і пролизував глинясті кручі , стрибав по камінні , зносив траву прибережну та скарживсь , що всі заступають дорогу . Доля гірка нещаслива ! Коли то вже я доберуся до пишних долин ? Коли то вже позбавлюся клопоту - праці з камінням отим осоружним , з намулом та сміттям , що воду мою лиш псує ?
Indietro Pagina 42 di 53 Pagina 42 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
