Salta il testo dell’articolo
Коли запанію , криштально ясний , та блакить усю одіб'ю , не ламаючи жадної хмарки ? Тоді вже я буду щасливий , бо буду спокійний , бо буду багатий — „ могутній ! “ Набрався струмок з - пересердя відваги , що раз обкрутнувся круг скелі і разом попався у млин . Загув , зашумів на тісних лотоках , зіп'явсь , заклубочивсь мов білая грива , мотнувся на колесі вгору , і , там перегнувшись , посипав бризками в опуст . Кипів - лютував під опустом , рив з - пересердя глибокую прірву , струсював цілим млином , а далі втомився й побіг помаленьку між густих кущів верболозу . Долина уже недалечко . Вже видко , як сонцю назустріч із неї встає , звивається в білі сувої смуток - туман і розносить важке отрутнеє дихання долини . Пітніє од віддиху того каміння , плачуть од смутку надрічнії верби , посивіла густо нуга , осока і жовкне на дереві листя . Струмок не вважа на зловрогі прикмети , спішить - поспішає до любого ставу і дзвінко співає свої дзюркотливі привіти . Добіг - укотився в бажаний ставок , збудив його сонну поверхню , розбігся кругами по ній , пошився на дно , сколотив бакаї , розігнав кушірі , оббіг круг всіх берегів , змовк , занімів незабаром . Струмок заспокоївсь : не чути сердитих скаргів та прокльонів , не чути і жадної розмови з квітками , уже не искріє , як перше лукою весельчаста хвиля , не грає рясним самоцвітом , як там десь було в водоспаді , не відає праці тяжкої , жадних перепон та пекучої згаги . Щасливий ! Чи й справді щасливий ? Чого - ж се щасливий той вид засвітило ввесь цвіллю ? Чого він поріс кушірами ? Чого бо повітря так дихає смертю ? … Суперечка . Устало на небо веселеє сонце , зирнуло , всміхнулось привітно на любих дітей молодих , що в обіймах кохання і досі дрімають . Які - ж то у сонечка діти , які то коханці щасливі ? Кохана — земля - чарівниця . Зубчастії гори віночком блакітним вінчають її , зелені луги і сади кучеряві поясом пишним підперезали її ; зпід його одежа червона важкими згортками пада униз , а поділ весь унизан камінням рябеньким . Коханий — то буйнеє море . Зелено - блакитний жупан на йому полами шовковими тихо хвилює і блеще од проміня сонця , неначе камінням унизаний весь дорогим , а піна мереже смужками перлистими його вподовж і поділ обкладає рясним брузументом . Всміхнулося сонце у друге : земля пробудилася перша і вся счервоніла , ніби засоромилась , стала вона надівати темні стрічки холодків та прозорі серпанки туману . А море ще спить , не проснулось і плеще крізь сон , і горне кохану , цілує тихенько . Всміхнулося сонце у третє , сказало : „ Кохайтесь щасливі ! “ Зітхнула земля , усміхнулась усмішкою щастя , засяла красою . Між горами в темній безодні таївся , мов гадина , вітер лукавий : він на ніч туди спочивати ховався після денної роботи : усе по - над світом літав він , усе розглядав та підслухував , брехні носив - переносив . Ось постеріг він , що сонце святе усміхалось комусь - то привітно і заздрістно стало йому і тут перешкодить схотілось . Виліз тихесенько він , крадеться тихо ярами , хиляється по - під кущами , усе стереже - наглядає , кого святе сонце вітає . І ось вже доглядівсь . Заграло ненавистю серце ; підняв він похнюплене чоло з трави , прошумів між гілками , скубонув з пересердя дуби за чуприну й понісся на крилах могутніх . Літав , метушивсь він чимало та землю влещав , намовляв , щоб зрадила синєє море . Що - ж ? так не слухала земля : як вірна дружина все так - же ласкаво спокійно на море вона поглядає , уся червоніє рум'янцем веселим . Узлився ще гірще вітер лукавий : і виє , і свище , і сичить , мов гадюка .
Indietro Pagina 43 di 53 Pagina 43 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
