Salta il testo dell’articolo
От менша й питає : „ Чого вони нас не вбивають ? Жаліють , чи може забули ? Чи може їм соромно стало , що й так наробили скрізь лиха “ ? — Ох сестро , маленька єси , нерозумна хоч рівна на зріст ізо мною ! — сказала їй старша сестра : — не сором тим клятим , не шкода дівчат молодих , що забули вони нас безщасних . Не вб'ють вони всіх нас одразу : ні , кожному смерть лиш одна на віку , а нам безталанним судилось по двоє . Всі люди , вміраючи , просять , благають , щоб ще хоч годину пожити , а ми будем плакать благати , щоб смерть дали нам раніше , а нам не дадуть ! Жінки , дівчата , діди й парубки , що померли сьогодня , всі знають , якими на той світ прибудуть , а ми — не жінки , не дівчата … Сестриці , подружки ? тікаймо ! Я бачу щілинку в горіщі — тікаймо мерщій із неволі ! Тікаймо до вільного моря ! Схопились , дівчата , засяли , заграли їх очі , і тихо і ловко , як гірськії кози , із горниці вилізли миттю на кришу . Побачив їх місяць — сховався за темную хмару , і сад укривав їх гіллям , як бігли вони через його . І море уже недалеке назустріч їм дихає свіжо і плеще помалу , пестливо колише на хвилях малого човна . — Сестриці , сестриці — догоня ! — Нічого , сестричко : тут близько колодязь ! — А на що , сестрице ? питається менша … Добігли дівчата . Обіймемось , сестри ! прощайте , лебідки ! — сказала найстарша : — колодязю — брате , сховай нас од сорому , любий ! . . Догоня вже близько , догоня добігла , шукає — нікого немає , лиш сад шепотить таємниче , а темний колодязь мовчить , не розкаже . А море чекало — чекало , розсердилось , хвилями встало , розбило і човник об камінь , а любих гостей не діждало … Минула бурхлива година , і віки важкою ходою пройшли над тим місцем , де город стояв стародавній : стіни розсипались , всохли сади , Алма , повновода колись - то , ледве дзюрчить по каміннях . Вигибли всі до душі колишні мешканці і їх вороги ; почорнілі гробки простяглись по степу , а глибокий колодязь все так - же мовчав і все так - же в його глибині ключ невидимий дзюрчав . Настала і друга година . Забутеє місто знову ожило , построїлись слободи вбогі , татарські дівчата порослую стежку уп'ять протоптали , по воду йдучи . І не втерпів глибокий колодязь : схотілось йому розказати гостям своїм любим про давню билицю ; і тільки колодязь німий се подумав — чотирі тоненькі тополі виросли й стали круг його , шумлять і шепочуть , вітають і сонечко в небі , і море далеке і любих гостей , гостей молодих , розказують дивню билицю , і слухає мовчки глибокий колодязь , а море то плаче , то б'ється , лютує , що берег крутий не пускає його пригорнутись до любих журливих тополь . Усякому своє . Високо в горах , в скелях крижаних він уродився , струмок говіркий . Сміливо рився в брилах синястих криги одвічної , повних задуми . Весело бризкав , кроплячи камінь , з ́ - поміж каміння хвилям назустріч враз нарождались гірськії квітки . Жалібно плакав перед щовбами , просячи волі , шляху здобував . Бився шалено , рився завзято під неприступні лихі вороги . Грізно зато - ж після сього шуміли хвилі ярливі , зміцнені снігом , зносячи бистро всі перепони , що обісмілились стати пред ним . Дивний красою , в гніві нестримний , порухом гордим кидався з кручі і розсипавсь водоспадом рясним . В смак наспівавшись , натішившись грою , в кучерях піни він спочивав і , заспокоєний , тихо котився , вільний , та дужий , радісно - жвавий , певний в собі .
Indietro Pagina 48 di 53 Pagina 48 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
