Salta il testo dell’articolo
Ми не в кайданах , по вільній лиш волі Ми змалювали країну свою ! В мандри податися — кинути край свій — хто - ж тут без нас стерегтиме його ? Хто напувати , цілити тут буде , хто одживлятиме пустку смажну ? “ Хитро під берег ріка підбиває , влесливо шепче : „ струмочки святі ! Силу велику , цілющую силу нащо од світу ховаєте ви ? “ „ Нащо її в невідомій пустелі тратите марно у самий той час , як по всім світі безліч недужних прагне даремне поради собі ? „ Нумо в дорогу ! Я всіх вас гостливо в лоні широкім старанно зберу , і по всім світі прокотимось вільно , цілючи рани , гамуючи біль “ . „ Скоро ж дорянем до вічного моря — море в обійми нас щиро прийме , сила цілюща не дрібним струмочком — морем безкраїм весь світ обійме ! “ Крапля по краплі продовбує скелю , день поза - день розсипається камінь . Впала гряда , і ярливії хвилі заполонили долину струмків . Випила силу цілющу і пишно рине до моря велика ріка . Що - ж бо до неї не тиснуться квіти ? Чом - же од неї недужний не йде весело жваво , діставши відради ? Чом - же про чуда луна не гука ? Чом - же і море , прийнявши в обійми хвилі мутнії красуні - ріки , в їх не побачило , в їх не відчуло сили цілющої дивних струмків ? Гучно співає могутнє про волю , гнів і кохання і довгу борню , тільки про зраду рідній країні вічнеє море не знає пісень . Там же далеко прорита долина сохне , німуючи в скелях німих . Хвиля . Цілісенький день залицялося сонце до хвилі морської , та не подається красуня лукава : Тільки що сонце багате золотом щиро осипле її , — зараз і зникне , пірне в глибину , винесе перлів , вквічається ними і гордо несеться , сміється , од сонця дари не приймає : „ Я кращі , сама , каже , маю ! “ Даремне ввесь день закликало закохане сонечко до бережку хвилю — з піском гаряченьким погратись , об камінь старий поплескатись , — не слухалась хвиля прудка і далі тікала у море . Втомилося сонце , розсердилось , з сорому все зчервоніло , кинуло погляд сердитий в останнє на хвилю і сховалось за пишну рожеву завісу . А хвиля всміхалась весела , рум'яна в танку подружок молодих ; всі вкупі до берегу йшли спочивати : віночки перлисті зняли , повбірались в одежу буденную на ніч і тихо балакали йдучи . Аж ось , щось зробилося хвилі — красуні : уся затремтіла , назад подалася , головку схилила на плечі сестриць - подружок . „ Сестрице , чого ти ? чого ? “ запитали вони клопотливо . І знов підвелася високо вродливая хвиля , закинула гордо голівку і глянула сміливо в вічі тому , хто так їй спокій стурбував . А він ввесь блідий од кохання , палко вдивлявся з високого неба у темнеє море . Не здержала погляду хвиля його : уся затремтіла тим світом кохання й схилила голівку свою соромливо . — Чого ж , ти ? чого ? — запитали збентежені сестри ; зітхнула лиш важко високими грудьми , всміхнулась вона — догадалися менчії сестри , ласкаво й радісно стали вбірати молоду до вінця . Вдяглася в шовкові зеленії шати , перлистим вінком уквічалась , а милий усю її сріблом осипав і шлях золотий простелив їй по темному морю . Іде вона , йде , все бистріше — хутчіше , все важче — палкіще зітхають високі її груди , і радісні сльози спадають на вид , і очі блещать од кохання . А милий покинув зірок — світилок , покинув боярина — хмару , спішить — поспішає назустріч коханці , схилився над самеє море і манить її . Оступилися хвилі - дружки , і одна лиш вона піднялася , а місяць облив її сяйвом , у серце їй навіть заглянув , блискучими всю поцілунками вкрив і тихо повів за собою . І хвиля співала , і хвиля зітхала од щастя , не бачила краю веселому раю . Дружки ж темноризі оддалю цікаво і несміливо йшли .
Indietro Pagina 50 di 53 Pagina 50 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
