Salta il testo dell’articolo
І Мрія простилася з ненькою . Тихо на крильцях туманних угору звилася і скрізь понеслася над світом . Того причарує і тугу розважить , а другого сном налякає страшним і бавиться мрія жартлива . Літала , літала по світу і чує : зірки гомонять , що скоро вже вернеться в темну небесну країну місяць ясний . Згадала дочка про скривджену матір , і вчулося їй , як стогне безщасна , прикута до дна . Зібрала всю злість , закуталась Мрія у темний , холодний туман і летить вже назустріч батькові злому , що в хмарі довго чогось забаривсь , чепуриться . Зорі аж нижуть очима повітря , моргають , тремтять — коханця свого дожидають , а вітер замовк — дожидає приказу , коли одхилити завісу . Стоїть дожидається Мрія . І ось розділилась завіса хмарна — молодий та блискучий , ласкавий та радісний він показався … Вклонились зірки , дрібніші сховались , як слуги пред паном , а більші остались , вітають і любу розмову ведуть . Глянув направо , уліво по небові місяць , як добрий хазяїн ( „ який же він зрадник ? який він лукавий , що мати казала ? “ думає Мрія ) , зирнув він униз , де Мрія у сивий туман угорнулась , зирнув , усміхнувся ласкаво дочці своїй любій : веселкою сивий туман засіяв , заблищав наче срібний — і злоба у Мрії пропала , забула вона свою неньку : без руху в нестямі , дивилась — дивилась на милого батька і всі , хто любив її досі , усі задивилися з нею укупі на місяць . . . . І місяць почав наближатись до доньки ; гнав розганяв тумани , розсовував хмари йому буйний вітер покірний — його челядинець , а зорі йшли чередою за ним . Тремтіла од радощів Мрія : „ Не можу , не можу я вірити неньці ! Люблю свого милого батька “ , шептала . А вітер управивсь на небі , спустився , пішов спочивати в долину та йдучи проз море , штовхнув по - під боки дрімаючу хвилю . Кинулась хвиля , завила , заплакала ревно сльозами гіркими . І вітер злякавшись , помчався од моря та над землею летючи нишком доніс і до Мрії плач її рідної неньки . — Зникла , сльозою — росою впала на землю ніжная Мрія , і місяць здивовано скрізь оглядався , де ділось дитя його миле . А мати даремне лютує і плаче й благає , щоб швидче вернулась дочка , щоб помститись дала їй у волю . А Мрія блукає ввесь день по печерях , по нетрях , по лісу густому , в руїнах забутих , або між каміння над морем сховає задумане личко своє , і чекає лиш ночі . Вечір настане — знов піднімається Мрія угору і хоче у батька спитати , на віщо він матір ізрадив ; та тільки що гляне з докором на тую красу — задивиться мовчки , уся заніміє , не вчує , як ніч та прожине , а ранок настане , — сльозою — росою розсиплеться Мрія , згадавши про матір , що дурно чекає її , в нетерплячці плеще об беріг , то плаче , то стогне , то лащиться — кличе її , грізно кляне — проклинає … Шпаки . Чудовий та пишний вирій ! А серце шпачине усе мимоволі тягне на північ . Обридли сі калами , стрункі кипариси , рясні апельсини , цитрини , обридло пекучеє сонце та жовті піски , пираміди шпичасті , обрид навіть Нил доброчинний , тай синє безкрає роскішнеє море … За морем далеким , за Чорним , в вохкій прохолоді синіють ліси та гайочки , балки простяглися смужками по рівних зелених степах , рябіють картаті , смугастії ниви , і села втопають у пишних садках . Обридли сі кактуси , мертві страшидла , сі вічнозеленії пальми !
Indietro Pagina 52 di 53 Pagina 52 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
