Salta il testo dell’articolo
А та , чиє жіноче серце уміло пізнавати , про що шепоче листя , що горить в краплинах ранньої роси , чим дихає вітрець з гаїв та нив трудових — давно з самих джерел жіноцької душі бере живущу та сцілющу воду і скроплючи нею , плете собі вінок зелений — без пахощів лаврових , без блиску золотих вінців та срібних , зате - ж без колючок і без отрути . Живий , зелений з барвінку невмірущого вінок . Вінки … кругом вінки … а під вінками кров і сльози … — Під сим нема : не кривдою здобутий , хай легко ляже він на те ясне чоло , що щирістю його у долі заробило і з давніх літ його лиш пильнувало , а не тяжких славетних тих вінків ! Гармонія . Весна . Дніпро розлився , поняв низькую плавню і буйно розганяє свої бруднії хвилі : то в глинясту гряду сердито плеще , то злизує пісок на косах , то репетує на заборах . Часами виринають з - під брудних хвиль старі куниці комишу , зелені верби силкуються ще випростать зелене гілля з - під наплаву . І там і тут пливуть дошки , солома , сіно та сірі клапті піни — усі признаки пійми . І гнівно й владно і весело гремлять бурхливі хвилі білогриві . А небо - ж - то таке глибоке — чисте , мов кришталь , хмарки легенькі білі , немов пушики лебедині роскидані геть - геть , а сонце сяє — вигріває увесь той божий світ . Ось на крутій гряді стоїть верба зелена - кучерява уся обсипана неначе жовтим пухом — колишеться од вітру й кадить на всі боки солодким духом , хазяйтливії бджоли поважно так гудуть , впадають коло неї . Пташки несамовито і радісно щебечуть . При корені верби зелена травка підняла собою старе гниле листя і ряхтить проти ясного сонця . Кругом життя і праця й клопіт , і борня і радість і кохання . А чула весняна луна літає по - над берегами , і прислухається до всього і влад підспівує всьому . А ось на розі , що гостро врізався в Дніпрові хвилі , спинилася луна , немов чогось чекає , ще мало їй , неповен мабуть концерт той весняний . І ось діждалась . Вітерець дихнув — і жовта комишина , надломлена на самій середині , так жалібно , так сумно заспівала . І чулая луна аж прилягла до неї і лащиться до дзвінкого стебла , вислухує журливу сповідь . Забуте все : і гомін хвиль і щебетання веселих птах і тихий шелест пахнючих верб і клопотливе гудіння бджіл — усе , усе покрилось тим стогоном вразливим , до серця самого доходить ревний плач . Там чуєш згадку про весну , яка життя колись дала , там чується журба за бувшою красою зелених пагінців із пишним листом , там ридання : то стебло надломляне по самій середині , а далі чуєш — один лиш довгий - довгий сумний вразливий стогін . Наслухалась луна , знялась на легких крилах і понесла повсюди ту жалібную пісню . Замовк жартливий вітер , причаїлась верба зелена , ущухли голосні пташки і хвилі мовчки лижуть підніжжя глинястого рога . І стало ніяко усім і смутно , й сором за власну радощ і життя . А сонце , весняне живуще сонце , — зирнуло з неба своїм всесильним оком і разом розігнало смертенний смуток , а бідную надломляну тростину позолотило щирим злотом . Стоїть вона , пишає мимоволі , неначе знов родилась до щастя , до життя . Дихнув вітрець і верби зашуміли , защебетали знов пташки і хвилі знов загомоніли — усе зароховало і заглушило тихий плач .
Indietro Pagina 9 di 53 Pagina 9 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
