Salta il testo dell’articolo
Лиш чулая луна вплела ласкавою рукою той одинокий плач у радісно - живущу пісню весняну , знялась на легких крилах і понесла її , вславляючи гармонію довічню . Дві крапельки . Темне озерце тихо дрімало . В смерклій блакиті прочнулась зоря : мружачись , з дивом кругом розглядалась , поки в озерці себе не знайшла . Тай засміялась . Таке озерцо здрігнуло — зітхнуло , зірці в - одвіт осміхнулось само : геть по воді покотились кружала , зірку одбили тисячма гискр , зіроньку ніжно пестило - гойдало . Стишилось , чулости повнее вщерть тай задивилося пильно в блакиту . Тай замовчало … В томному небі й в водянім лоні тихо зоріють дві зірки ясні . Тільки - що глянув ранок весняний . В сивій росі спочиває комиш . Стелиться сивій туман пеленою . Вітер не будить дрімаючих хвиль . Округ причаїлось , округ все слуха : слуха … чекає … бажає чогось … Тільки , чого ? зрозуміти в несилі … Там , на човні й на березі двоє — теж заніміли , незнати чого : скуті вуста , опустилися руки , стрінутись поглядом сили нема … Сонце з - за обрію яро - червоне бризнуло владно промінням в блакить . — Глянь : заквітчалась блакита хмарками , округ усе зайнялося — ряхтить : в перлах комиш , в діаментах травиця , легке весельце черпнуло води — ціла дуга самоцвітів добірних з дзюркотом ніжним на хвилю спада . Карії очі з сірими стрілись — ті - ж самоцвіти в обох загорілись — двоє росинок , щастя краплинок . Нічка панує , гамує життя . Море счорніло , влягається спати . Сонно з землі позіхає вітрець . Тільки в порту невгаває — клекоче , рясно вогнями горить метушня . Як їх багато , тих згуків та руху , тих ріжнобарвніх вогнів ! Тут - же ось двоє стоять : а - ні руху , а - ні словечка із склеплених вуст . Темних облич їх в несилі осяяти всім електричним вогнем . Німо , глухі , тільки з жахом пильнують , як межі ними двома кожен миг шириться чорна безодня морськая , як , віддаляючись , тануть вогні — ті що й на березі , ті , що й на судні , меншають … міняться … гаснуть … нема ! . . В серці - ж в обох тую - ж самую мить спахнули враз невгасимо — живії , гискри розлуки — гискри надії . Море , могутне , вільнеє море ! Повне борні і одчаю й примар ! Повнеє співу й гніву й чар ! Вічне й мінливе , грізне й жартливе , скарбом даруєш , в щент окрадаєш , горнеш - чаруєш , — жах наганяєш ти , чарівник володарь ! Співом і тайною весь оповитий , дивні ти твориш дива , цвинтарь безхрестний , трупом неситий — вічно тече з тебе сила жива ! Бризнуло море , здулось , загреміло — серце юнацьке заграло , кипить : гостриться погляд , шириться сила , крила неначе зростають ту мить . Бризнуло море , дихнуло , шепнуло — очі дівочі розкрились — горять , серце з грудей наче вирватись хоче , рученьки мліють - тремтять . Слухають вуха без страху ті речі , речі палкі , що смутили колись , радо вуста поцілунків шукають , руки з руками в обіймах сплелись . Море звінчало закохану пару , море не жалує пишного дару : щиро їм щастя дало . Бризки - ж ті , бризки морські чарівнії всі в самоцвіт одлило . Ті самоцвіти тверді та прозорі може пробити лиш ревнеє горе грядом невпинних сльозин . Дай же їм , доленько , вік не зазнати , як то і щастя каміння довбати вміють струмочки текучих сльозин . Дві птиці .
Indietro Pagina 10 di 53 Pagina 10 di 53 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
