Salta il testo dell’articolo
МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА . — Чи немає у вас , Василію Йвановичу , якої газети або книжки ? — питав хурщик Антін монопольщика , зав'язуючи в хустинку гроші за хуру . Василь Іванович , панок середнього віку , червоненький , з круглим животом , потягнув цигарки й пустив хмару диму . — А на віщо тобі книжка ? — спитав він , насупивши ріденькі брови . — Побавився - б трохи святом , а то забув , коли й книжка була в хаті , — одмовляє Антін , — мабуть , і азбуки запам'ятав уже . — То тобі велика шкода од того ? . . Як сказати правду , то пусте оте діло — книжки читати ! — став казати Василь Іванович , — та зовсім воно й не личить тобі . — Звісне діло , хіба треба , щоб нам були книжки в голові , — згожується Антін , — часом за роботою нема коли вгору глянути , не то в книжку ! . . — То чи не знайшлося - б , кажу , чого - небудь для мене , — знов казав Антін , трохи переждавши , — почитав - би трохи по обіді , щоб не скучати . — Хіба от що , — подумавши сказав монопольщик , — я внесу тобі псалтиря . Для свята більше підходящої книжки й не знайти . — Псалтир є в мене , Василію Йвановичу , — мовив Антін . — Чи немає якої - небудь иншої ? . . Може є така , що пише про волю та про землю ? Василь Іванович скосив на бік заскалене око й закусив губу . — Таких книжок , як ти кажеш , у мене , братіку , не водиться . За такі книжки — знаєш куди тепер ховають ? — Василь Іванович суворо глянув на Антона . — Стережись , Антоне , тих книжок , як огню — по - приятельському ражу тобі . А коли вже тобі припала така охота читати , то підожди — я тобі дам иншу книжку . Василь Іванович пішов у другу кімнату , одчинив шафу й став ритися в купі якихось паперів та книжок . Витягнувши зісподу старенький , в обшарпаних палітурках , задачник Євтушевського , він обмахнув на йому порох і виніс Антонові . — Оце тобі , Антоне , книжка , — казав Василь Іванович , оддаючи йому задачника . — Не пуста яка - небудь — пользовита книжка ! Тут усяка тобі задача — немов загадка : поморочиш голову , поки ладу добереш . — Спасибі , Василію Йвановичу , — сказав Антін . Потім узяв , не роздивляючись , під руку книжку , попрощався й пішов із хати . Василь Іванович стояв коло дверей і довго дивився йому вслід . Потім тихенько захихикав . Веселий і радий , осміхаючись у руденьку борідку , пішов він до другої кімнати обідати . Одпочивши по обіді , монопольщик узяв палицю й пішов на проходку . Йде Василь Іванович селом , палицею підпирається . Коло дворів і хатів сидять гуртками чоловіки та жінки , гомонять собі . На моріжку пустують діти ; співають десь дівчата . В селі немає більше „ панів “ , крім Василя Йвановича , і він почуває себе тут маленьким князьком . Люди низенько вклоняються йому , і він привітно киває їм головою . Йому так приємно бачити почтивність до своєї особи . Ось іде селянин Литовка , — який здоровенний мужичура , а як покірно вклоняється , мов той дуб у час негоди . Догадується Василь Іванович , чого так хилиться перед ним Литовка : підходить строк векселю , а грошей , мабуть , тонко … — Нічого , підождемо , — думає він , — аби проценти в свій час виплачував . Йде далі Василь Іванович , мугиче собі під ніс щось божественне , хазяйським оком по селу роздивляється — чи немає де непорядку . Нагримав на дітей , щоб не пустували , зачепив молодицю , що вийшла до колодязя по воду . Дійшов до Антонового двору . Бачить — у вишнику , коло хати , сидять люди , гомонять , сміються . Між ними — Антін з книжкою . „ Ага , книжечку мою читають ! — подумав Василь Іванович . — Ну , нехай собі читають “ . Спинившись проти вишнику , він спитав :
Indietro Pagina 1 di 33 Pagina 1 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
