Salta il testo dell’articolo
— Хто його зна , Володько , — за себе не скажу : може - б мені й досталося од його за що - небудь ; ну , а тобі нічого не було - б — це я добре знаю . — А чого - ж так ? — тихо спитав Володька . — Любив він пацанків , таких як ти . — Любив ? — радіючи й соромлячись , перепитав той . — Любив , товаришок , і людям дуже наказував , щоб жаліли їх . — А … — пацанок щось хотів сказати , та й замовк . Потім тихенько одсунувся од Петра … Та забув він мабуть , що Петрова рука лежала у його на коліні . Нагнувся над нею , а з очей упала на неї тепла крапелька - сльозинка . Петро став закурювати . — Ти вмієш писати прошенія ? — казав пацанок через який час Петрові , — у вашій камері , кажуть , усі вміють добре писати прошенія . — Можна буде написати , — одмовив Петро . — Мене радять , — казав пацанок з дитячим довір'ям , — щоб я послав прохання до цариці про помилування . Коли - б гарно , жалібно написати , то може що - небудь - би й вийшло . — То лишнє , — сказав Петро , — тепер не дуже вважають на жалібні слова . Можна написати без того , може що й вийде . — Е , ні , не кажи , товаришу ! — казав Володька , — розказують , що тут була колись політичеська баришня , то вона так написала одному пацанкові прошеніє , що навіть надзирателі плакали . Усе його життя списала . Через два місяці од цариці й помилування прийшло … Так напишеш , товаришу ? — казав далі пацанок . — Напиши пожалуста ! Спиши про все . І що здоров'я моє слабе , а кандьор поганий … що чаю - сахару немає , бо нема кому з волі прислати хоч карбованця . ( Забув на той час пацанок про свою маруху ) . Напиши , що є у мене „ старушка - мать “ , що осталася без усякого пропитання … І оте напиши , що ти казав … що Христос пацанків велів любити . Крізь ґрати стало пробиватися синє світло ранку . Виявились брудні обдерті стіни . Дивлячись на їх прищуреними очима , можна було добре уявити буйний сад або непроглядний бір . Зігнувшись бубличком і щільно обгорнувшись у полотняний бушлат , спав коло стіни на брудній голій мостині Володька . В сірому світлі досвітку вирізувалося його бліде личко з міцно заплющеними очима й по - дитячи витягнутими губами . Глянувши тепер на його , Петро зразу здумав , кого він йому нагадував . Здавалося йому , що не славний шармач Володька спить перед ним , а давній - давній його приятель , сільський школяр Марко , з котрим колись вони пасли вівці на селі . Такі шнурком брови , такий - же ніс , губи … Тільки змарнів чогось він дуже та коло губів з'явилася нова рисочка недитячого страждання . Часом крізь сон він щось говорив скоренько й невиразно — може про крашанку : — Віддайте , суки , мою крашанку : тепер мені треба крашанки . Розвиднялося . На мостині , в головах у Володьки , показалася над'їдена житня пайка , глечик з водою , насипана на діл купка соли . А через ґрати вривався вже радісний гомін дзвонів , що розносився зо всіх церков міста . 1910 . ЧАРІВНИЙ МЛИН . За селом , коло Гринтаєвої левади , стоїть кривого Тихона млин : ізігнувся , підтрух , травою та бадиллям поріс . Із шости крил осталося тільки троє , та й ті дірками світять . Ніхто не бачив , щоб він коли молов , і давня колія до його поросла густим споришем . Усі мабуть і забули - б про той млин , та ось приїхали влітку пани в село на дачі , почали протоптувати до його стежечки ясними зоряними ночами .
Indietro Pagina 29 di 33 Pagina 29 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
