Salta il testo dell’articolo
Ген - ген ніби із самого неба шумить , гуде патлатий , волохатий джміль , у дорогих ризах , перетятий шовковими поясами . Летить , гуде , ніби диякон у церкві службу божу починає : Миром … господу … по - мо - о - о … Далі спинився він над однією чашкою , зазирає : — Що у вас тут таке ? . . Покоштував , подумав , пробурчав : — А нічого собі … І знову : — Помо - о - о … І подавсь , подавсь , подавсь , кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів . Комарі , мушки , усякі кузки запищали цілими роями , кожне по - свойому , як той голосливий хор . — І … і … і … і … Семен простяг руки , починає махати ними , як регент у церкві , підспівує їм тоненьким голоском , лад дає : — Господи по - ми - и - и … Десь у гущавині , сховавшись у тіні велетня - листка , у срібні струни вдарив невидимий цимбалист . Закували срібними молоточками ковалики , золоті десь вінчики куючи . Святі кравчики зашуміли на срібних машинках . І роботу роблять , і службу божу правлять . Семен піднімає вгору руки , ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів , і починає працювати руками й ногами , і голос його , як грім , розноситься далеко по всьому зеленому світу : Бом , Дзень . Сав - ка вмер ! Положили Сав - ку ! На ду - бову лав - ку ! Лав - ка гнеть - ся , Сав - ка смієть - ся ! Припікає сонце , парить починає — і пахощами обкурюється увесь квітник - ліс . Жарко дихає материнка , п'яним духом дише деревій , озивається святим куревом смілка . Бренить , шумить святий гармидер все голосніше й ширше . І над усім гамом геть - геть лунають могучі дрібні передзвони радісного , нового паламаря . ВОЛОШКИ . Глибоко увійшли в стіни маленькі вікна . Крізь мутні шибки тихою задумою пробивається синє , боязке проміння , білою хусткою впало додолу й на стіл , на сивий килим . Із затінку над столом посхилялися сумні образи в сухих гвоздиках , у любистку та м'яті . На столі з - під рушника виглядає житній хліб , дерев'яна сільничка , а рядом з ними темніє , пучок свіжих кучерявих польових волошок . Тихо в хаті . На полу коло напільного віконця спить мати . Коло печи під благенькою рядниною лежить на долівці дівчинка Устина . Пізно вже , а їй не спиться . Ворочається , розкривається , тоненькі рученята за голову закидає , водить розплющеними очима по хатній прозорій темряві і щось вимарює собі . То соромливо всміхається , то мрійно зведе перед собою засмучені очі й шепоче щось губами . Відразу здерла з себе ряднину , проворненько схопилася й побігла до столу . Схилилася над волошками і стала квітку до квітки чепурненько складати в букет . Далі пішла до дверей , заторохтіла горщиками , водою заплюскотіла . Мати на полу перестала сопти , підняла з подушки голову . — Що ти там пораєшся ? — промовила вона хрипко . — Та нічого … спіть собі ! — тихо одмовила дівчинка . — Вечеряти вдруге збираєшся , чи що ? — допитувалась мати . — Та нічого — кажу - ж вам ! — нетерпляче заспокоювала її дівчинка . — Волошки поставила в воду , щоб не зів'яли до ранку , — сказала спокійно далі . Мати позіхнула . — Возиться з ними , немов справді з чим путнім . Спала - б краще . Устина мовчала . — Що - ж , хоч десять копійок дасть він тобі за них ? — ліниво спитала мати , протираючи рукою очі . — А … одчепіться ! — здвигнула плечем Устина , — вам усе - б тільки гроші та гроші ! . . — А що - ж — хіба ото даром стільки лазила та ячмінь толочила ! Хоч він твій учитель , та за те - ж йому гроші платять … Хай і він платить .
Indietro Pagina 7 di 33 Pagina 7 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
