Salta il testo dell’articolo
Затихло в хаті . Мати й дочка давно сплять , висвистуючи на перебій , немов у сопілки . Місяць зайшов десь за хату і в хаті притемніло . Устина звязує в узлик свої сорочки , спідниці , всяке збіжжя . Завтра , як зійде сонце , вона піде з свого села , — туди , де немає ні матери , ні вчителя , ні Марині , піде на хуторі шукати собі наймів . — Буду робить , буду годить , то і в чужих людей не загину , — думає вона і личко її стає поважне , суворе . Глянула на вікно , де стояли волошки : з такою охотою перед заходом сонця по одній квіточці зривала вона ці синенькі волошки , вишукуючи найкращі , найповніші з них , — тепер стоять далекі , чужі , нікому не потрібні … Вийняла з води й недбайливо шпурнула до порогу . 1911 . ДОМА . Помалу скриплять вервечки … Ай нуй - нуй - но , котино , Засни , мала дитино … В кутку перед іконами тріщить , мов жива , червона лямпадка , колихаючи тихими тінями , як завісочкою над ликами святих : то одкриє , то знову запне . На скрині блідо горить низенько прикручене світло . В кочергах , під припічком і по всіх темних закутках притаїлись , сумуючи , діди . На полу стиха тіпає колискою хлопчик Петько і в задумі дивиться поверх колиски великими темними очима . Коля , меншенький , лежить на полу , уткнувся лицем у подушку і , плутаючись у довгій сорочці , повагом молотить у два ціпи дрібними ніжками , бубонить щось сам до себе . Дивно в хаті — і чудно й радісно . Чудно , що тепер глуха ніч , а в їх горить світло і вони , малі , сами вдома ; що серед ночи вмивалися вони холодною водою з крашанками , в нові сорочки повиряжались . А радісно , що в хаті у їх — як у вінку : на столі новий килим , по стінах скрізь червоніють рушники , аж в очах од їх темно . Долівка , піч , лавки — все вимито й вимазано . Проте треба їм тихо сидіти , не пустувати : вони стережуть домівки … — Поле , поле зелене , а по йому квітки - квітки ! — розказував Коля , що ̀ мерещиться йому в заплющених очах , — летять зірки — жовті , червоні , блакитні , та все рядками … а тепер засіки , а в них жито сиплеться , сиплеться , сиплеться … — Цить , Колю , а то Горпинку збудиш , — обізвався до його Петрик . Коля примовк і ще глибше уткнувся в подушку . Петько перестав колихати й схилився на бильце . — Петько ! — перекинувся догори на подушці Коля , — а коли тато заженуть і Горпинчину маму на небо ? Петько трохи помовчав . — Таку заженуть ! — поважно одмовив він , — наша мама була ніжна , так її й загнали . — Яка — ніжна ? — здивувався Коля . — Така … біла . — Така , як гуска ? — Дурний ! — пояснив Петько , — ніжна , що робѝть не вміє , а тато казали , що в нас треба робити , бо в нас худоба . От дядько Михайло не пустив - би маму на той світ , — добавив він , зітхнувши . — Бо в дядя Михайла волів немає ? — Воли дядько купить , — кивнув головою Петько , — у дяді теж худоба , тільки він нашу маму жалував ; казав , що коли - б мама у їх жила , то він - би цілував її в руки ; а нашого тата лаяв . Казав , що коли - б тато не брав нашої мами , то він - би тоді взяв її , а тато схилив голову та й мовчить . — А що , а … — хотів про щось спитать Коля , та тільки зітхнув та й замовк . В колисці зо - сну заквилила дитина ; Петько знову схопився за вервечки .
Indietro Pagina 10 di 33 Pagina 10 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
