Salta il testo dell’articolo
1910 . НАД РОССЮ . Ми навіть не зчулися , як стало примеркати й перед нами на тому боці Роси вислалося на згір'ї незнакоме мені село . Мій попутчик , старий холостяк - учитель , спинився коло верби , скинув з голови солом'яного бриля й став витирати хусткою піт на лисині . Його засмажене , як у цигана , лице виявляло гарний настрій і могутні груди здіймалися , як ковальський міх , втягуючи в себе свіже весняне повітря . — Ну , тепер можна сказати , що ми вже й прийшли , — промовив він , спиняючись коло одломленої бурею старої груші . — Бачите отой садок , що спускається на низ од церкви ? — показав він рукою за Рось , — от у тому садкові й живе Райко , либонь у його ото і димок куриться , кашу на вечерю певне варить собі старий … Я глянув , куди показував мені Воблий : на високому березі між деревом здаля проблискувало червоне полум'я огника і синій димок довгою хмаркою тягнувся по - над зеленими верхами саду вниз до Роси . — Оце кожного року так , — каже далі Воблий , — тілько пустить дітей на літо , зараз кидає свою школу , наймає в чоловіка оцей садок , збудує курінь і живе там до самої осени . Сам собі їсти варить , сорочки пере … бурлакує старий причуда . Перескакуючи з каменя на камінь і хапаючись за кущі , ми зійшли вниз і зайшли в хату до рибалки , щоб попрохати човна . Молодиця дала нам ключа та весла , й швидко ми посувалися вже в маленькому човникові . Звечоріло . Знизу , мов з якої прірви , часом виглядали зорі . Берегами понасували хмари темного зелення , а між ними місцями випирались незґрабні скелі та купи сірого каміння , немов руйновища старих будівель . Часом пропливали мимо , стиха буркочучи і пінячись , маленькі шуми . — Ну й місце - ж обрав собі , сучий дід ! — промовив Воблий і , спустивши весла , став озиратися кругом , — рай , та й годі ! Має душу чулу до краси , дарма що старий … Закурили і попливли далі ; високий берег почав насуватися на нас усе швидше й швидше і от зразу човен , брязнувши ланцюжком , врізався в пісок і спинився . Пробираючись між гіллям , ми швидко вибралися на прогалину , де червоніло полум'я і пахло димом . Перед нами в світлі маленького огнища виринув з темряви маленький солом'яний курінь ; коло його висіли й стояли на ослончику казанок , мисочки , горщики , пилка й инші хатні речі . Кругом куреня манячило в темряві кілько уликів . Сам Райко сидів на пеньку коло багаття й щось думав . Райко був гнучкий , видимо високий дідусь , лисий , з густою сивою бородою ; ясні , сірі очі , в яких просвічував життьовий досвід , смуток та добрість до всього , з задумою дивились з - під густих сивих брів на полум'я . В довгому піджаці , в мужичих чоботях з загрубілими мозолястими руками , він дуже нагадував якого - небудь діда пасічника з селян , і тільки пильно придивившись у його очі та лице , можна було вгадати в йому інтелігентного робітника . Багато вже я чув од свого вчителя про цього старого його товариша , діда Райка . Закурений життьовими пригодами , хитрий і практичний , Василь Тимофієвич Воблий завжди казав про Райка в жартовливому тоні ; проте було помітно , що якась сила тягла його до старого товариша .
Indietro Pagina 19 di 33 Pagina 19 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
