Salta il testo dell’articolo
ОЛИВ'ЯНИЙ ПЕРСТЕНЬ . Повість . I . Вимандрувало на село їх троє . Перший Валер'ян Ліщина , син учителя . Із себе такий : невеличкий на зріст , хоч має вже 14 років , худорлявий , гостроносенький , русявий , чуб довгий , підстрижений іззаду , як у професора . Блузка на ньому — з латками , пояс нижче живота ; черевики на ногах батькові , великі ; він їх носить , як сам каже , „ до останньої каплі крови “ . Всі його знали в школі : завжди в нього як не ячмінь на оці , то чиряк на шиї . Проте , ходить він із такою пихою , що люди мимохіть спиняються і дивляться на нього . Особливо коли він іде з редакторськими портфелем під рукою . Як - же : відповідальний редактор шкільної стінгазети . Правда , бачили його і в иншому вигляді , — коли він сидів , в три погибелі зігнувшись , на брудній підлозі коло шахматної дошки , завожений , розхрістаний , з блискучими од азарту очима , часом із булькою під носом . Завжди він готовий дряпатися нігтями за нечисту гру , проте , вставши , зразу набирав свого звичайного вигляду всіми поважаного , енергійного й працьовитого редактора популярної в школі стінгазети . Другий — Вітя Барановський — син трамвайного робітника ; в кешені в нього завжди буває повно лямпочок , патронів , кусків проводу , часами обценьки , гвіздки . Де він усе теє добуває — із делікатности ніхто про те не допитується . До навчання хлопець явно ледачий , приходить у клас на другу , часом на третю лекцію ; очі затуманені , вигляд загадковий ; сидить у класі — нічого не чує й не бачить , думає про щось своє . На перемінках кашляє баском і дуже боляче штовхається . Дівчата стиха кидають йому сердито : „ Вітька босяк “ — не сердиться . Коли - ж у школі одбуваються святкові вечірки , — Вітя зразу виходить на перше місце : без нього ніщо не зробиться : він і столяр , і слюсар , і головний монтьор , декоратор . Працює захоплено з ранку до ночи , не ївши , не пивши . Із себе хлопець рослявий , років 15 – 16 . Третій — Кость Ясінський — біженець із Холмщини ; документів у нього — ніяких , і скільки йому років — ніхто не знає . Може — 15 , а може й 17 , — хлопець високий , стрункий , на губі уже ніби щось темніти починає . Чепурний коло себе , хоч ходить убеханий у якісь наросвітянські мішки . Зеркальце в нього , гребінчик , чуб носить з проділем . Тихий , лагідний , усякому догідливий , до науки здатний . Одно тільки смішне було в ньому : дуже вже чемний до дівчат ; на лекціях пише їм „ летучки “ . Має грубенький такий у палятурці зшиток своїх віршів , читає їх дівчатами . „ Дівчур “ дражнили його в школі . Дівчур , волочур , Дівки штани подеруть Із вулиці проженуть … А найбільш запала йому в око — Настя з олив'яним на руці перснем . Коли в школі бувало часом увіходила вона в клас , Кость чогось починав соватись на парті , підводив голову , пригладжував чубок на голові , починав прояснятись . Колись він на перерві улучив часинку , став з нею у коридорі коло стіни на розмову , і в кінці промовив швиденько , показуючи пучкою на її руку : „ Насте , дай мені поносити твого персника “ . Настя кинула очі на свій олив'яний перстень , прищурилась , засміялась : „ Дивись який швидкий ! Так зараз і дай “ . Потім озирнулась навкруги , пригнулась ближче і промовила стиха : „ Зароби ! “ — брязнула намистом і швиденько од нього , наспівуючи : „ Що твоє листячко вода занесла “ …
Indietro Pagina 1 di 36 Pagina 1 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
