Salta il testo dell’articolo
Сказав бодьоро , на закуреному обличчі блиснули сміхом зуби ; а слова одгукнулись у Віті докором . „ Чи не піти краще до хати — там ніхто не буде заважати “ . Вернувся до двору , походив , поникав , зайшов у пасіку , ліг горілиць на траві ; небо синє - синє , по ньому білі хмари , ніби хтось порозвішував сушити тонку дорогу білизну , а попід нею — пливе він сам разом із пасікою , із садком , мов на якомусь заквітчаному пороні . Думки розблукались , не впіймаєш ні однієї . В голову лізе уперто , настирливо щось инше : „ а що , якби покоштувати медку “ . Або задивиться на бджіл : „ яке маленьке , а дивись — яке розумне і трудяще “ … Бере одчай і нудьга . Думає : „ ні , не закінчу я свого вірша “ . Безпорадний смуток щипає Вітю , він вкладає всю силу почуття , декламуючи вірш , який є незакінчений : Поки тебе я не бачив , Я щасливий був … Тепер мов серце плаче Умгу - гу - гу , гу - гу . І цей останній невияснений рядок звучить йому таємно , ніжно і смутно . Здавалось : коли - б найти йому відповідні слова , вони - б пронизали Настине серце наскрізь . X . Дід Маркіян кохає сад по книжках і немає ні в кого зате на селі кращих сортів груш та яблук … А вродило цього року — листу не видно . Посеред саду старезна яблуня , всипана райськими яблуками , — гілля кіллям підважені , під яблунею солом'яний курінь . Коло куреня — яблука , груші , сливи — в коробках , у відрах , купами . На низенькому ослончику , в величезному солом'яному брилі сидить Валя , одбирає на базар у місто груші ; коло нього стоїть дід Маркіян . Давно треба їхати в поле . Кінчають суперечку . Мова про аероплани . Дід гаряче боронить ту думку , що це ті „ птиці із залізним носом “ , що про них пишеться у біблії . Валя зрештою „ розбиває його вщент “ , і дід , на диво Валі , стає цим цілком задоволений , веселий . Валя дивиться на нього і ніяк не врозуміє , чи справді дід вірив у те , що боронив , чи тільки хотів Валю подратувати . Ну й хитрющий - же дід та мудрий … Зрештою — закінчили . Дід зідхнув , почухав голову , постояв , — хотілось іще завести про що - небудь . Зразу не йшло в голову . Вирішив на цей раз скінчити . — Так ти - ж дивись тут , Петровичу … ( по батькові дід почав величати Валю з того часу , коли довідався , що Валя — редактор ) , я вже на тебе покладаюсь … Ти в мене й сторож та й хазяїн . Розглядав по саду : все не хочеться йти . Побачив дітей коло тину : — А чого вам тут треба ? га ? Яблук ? Гони їх , Петровичу , лозиною од ліси , бо цьому краю не буде . Бач , які ! Яблук ? Далі щось згадавши , вернувся до дітей : — Ану скажіть : хто ви такі , яких батьків діти , тоді дам ! Вимуштрувані дітлахи стали в шнур і в один лад проказали , як на лекціях , із „ Кобзаря “ :
Indietro Pagina 21 di 36 Pagina 21 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
