Salta il testo dell’articolo
І в Насті , і в Соні на лиці промайнуло хмарою розчарування . Далі одна на одну вставили очі . Одна затулилась рукою — пирск , друга — пирск , і , слова не сказавши , бігцем — на город ! Незабаром було чути , як там заходились вони од буйного , шаленого , невтримного реготу . Згори почувся крізь стогін нещасний голос Віті : — Валю … І нащо … ти … сказав . Над вечір Бондариха верталась додому . У дворі на осиковій колодці сиділа Настя з Костем . Побачивши матір , обоє розсунулись . Оксана була на селі , здибалась з матір'ю Соні , довгенько щось розмовляли . Вертаючись , осміхалась і кусала губу , проте , очі поблискували сердито . Посеред двору лежала купа сухого хворосту — підійшла , поволі уважно вибрала дубець , обломила гіллячки , похвиськала в повітрі . Спокійно до Насті : — Насте , а йди до хати ? Настя почервоніла , стурбувалась . — Чого , мамо ? — Іди , там побачиш ! — і пішла , не озираючись , в сіни . Настя знизала плечима і швиденько пішла за матір'ю . Довгенько не було її , а коли знову вийшла , була червона , як буряк , сердита , люто блискала очима . Підійшла до Костя , суворо насупила брови : — Дай сюди перстень , Костю ! Вигляд у неї був злий , рішучий , і Кость не насмілився змагатись — зняв з пучки перстень , оддав . Настя підійшла до бур'янів і шпурнула рукою . Кость охолов . — Насте , нащо це ти ? Не озираючись , швидко подалась кудись на город . Кость почервонів , далі краска на лиці злиняла , опустив голову низько - низько . — Пропало все … XIV . Зранку в дворі кипіла робота . Троє сусідів в спілці з Оксаною найняли машину — треба було за день помолотити , повіяти , дати увесь лад . Працювали всі : Кость , Валя , Вітя , Василь , Настя . Безперестану гула машина , хмарою стояла курява , виростали гори соломи . Цвохали батоги , бадьоро лунали вигуки ; закурені , в соломі , в остюках метушились люди , як тіні . Для Віті сьогодні — бенефіс . Без шапки , чорне , як хмара , обличчя , мокрий , розкуйовджений чуб … — він керує машиною : сердиться , лається , як це подобає доброму машиністові . Головний машиніст здав машину на його руки й покурював цигарку , даючи часом дрібні тільки вказівки молодому помічникові . — Знаю ! — незадоволено одгукувався Вітя , — вченого вчити — тільки псувати . Настя працювала за двох . Поважна , серйозна , ні осмішки , ні жарту . Обзивалась тільки тоді , коли її питали . Проте , иноді мимоволі кидала на Вітю з боку лукавий , насмішкуватий погляд . Коли його Вітя помічав , хмурився : мені зараз , мовляв , немає часу для дурниць , в мене робота , в мене — люди , мені не до любощів … І лютий вигук на погонича : — Пас ! Пас порвеш ! Куди ти дивишся ? Жар тонув в очах у Насті , і вона проймалась повагою до молодого , енергійного машиніста , ховаючи сміх до зручнішого часу . Кость був пригноблений , сумний , хоч робота в нього горіла . Кидав на Настю погляди , повні муки й благання : хоч усміхнися , хоч подивись ! І не гляне — як кам'яна , ніби й немає його тут . Тільки вергає вилами все більші й більші оберемки соломи . XV . Живуть хлопці , про Київ і думати забули . Аж ось — лист . Пом'ятий , заяложений , — мабуть довго десь ходив по руках . Лист був на Валю , а писаний до всіх . Був він повний докорів , що так довго не давали про себе вісти , що може там сидять дармоїдами на чиїсь шиї . В кінці — суворий наказ , щоб небарно вертались до Київа . Прочитали хлопці , посмутились . Увійшли в хату сумні , затурбовані . Раніш було влетить котрий , не питається : кусок хліба з столу — їсть . Тепер дають обід — сидять на лавці , не зважуються сісти за стіл , мов сьогодні привезені . Оксана зразу помітила :
Indietro Pagina 30 di 36 Pagina 30 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
