Salta il testo dell’articolo
Далі пішли навмання . Щось виринуло перед очима — високе , як башта . Стали . Зблизька здавалося — стояв якийсь велетенський жук , розчепіривши чотири навехрест страхітні ноги . Млин . — Отут , мабуть , ми й заночуємо , хлопці . — Хай йому чорт , щоб я тут ночував , — сердито промовив Вітя . — А що - ж робити ? Мовчать . — Додому йти , от що ! — рішуче промовив , перегодя . — Куди ? — похмуро обізвавсь Кость , — все одно доведеться в полі ночувати , а тут , принаймні , хоч затишок . Сиділи мовчки , зідхали . — От тобі й клуня з сіном , і кожуха дасть дядько вкритись , і молочка зараз із - під корови … — бубонів сердито Вітя . — Та годі тобі , — не бубони … Чорт із тобою : вертаться , так і вернемось . Діждемось хоч світу . Мовчки полягали під млином . Перший пробудився Кость і перше , що він побачив , то була синя волошка , ясна , радісна , — осміхалась і дивилась під млин . Знизу з - під млина було видно ясний золотий день , зеленів залитий сонцем моріжок , а трохи далі весело зазирала достигла пшениця , схиляла важкий колос : здавалось , будила мандрівників : „ ось вигляньте , мовляв , та подивіться , що тут діється ! “ — Ну , вставайте , хлопці , та будемо йти додому . Намандрували вже , — будив товаришів Кость , похмурий і сердитий . Хлопці почали потягатись , протирати очі . Повилазили з - під млина , обтрушуються . Стали на шпилі , глянули : де ті всі подівалися нічні страхіття , — внизу стояло у вербах село , як викупане , а далі теж безкрає море золотих ланів , і далечінь , як дим , що так і тягне до себе в глибінь . А сонце тепле , ласкаве , гріє ніби умовляє : „ Та чого ви злякалися ? Край тут — гляньте — який веселий , люди добрі , — тут не загинете “ . Подивився Кость навкруги , звів тоскні очі на товаришів , почав благати : — Ходімо , хлопці , далі . Уже - ж скільки пройшли . Це - ж буде сором людям хвалитись . На душі справді було якось важко , скучно й трохи соромно . — Тепер — щоб не було — не вернемось ! Так буває , як перепливає хто уперше Дніпро . Випливе на середину . Хочеш — не хочеш , страшно , чи ні , а вже треба пливти до того далекого берега . III . Ідуть та й ідуть … Подекуди в полі вже шуміла коса , метушились в'язальниці , виросли перші полукіпки — починались жнива . Синє - синє небо без дна і краю , поле срібне , поле зелене , поле золоте , а по тому полю бризки : дикий мак , волошки , черевички , сокирки … Припікає сонце . Важко йдеться , на губах смага , ноги як дерев'яні . В очах утома , піт ллється за шию . — Не знаєте , чи далеко до Липового Куту ? — Не знаєм і не чули . Так ніби його й на світі немає . На краю села колодязь із зводом і дерев'яним цебром . Витягли води , п'ють . Не п'ють , дмуть , аж ревуть . — От вода , так вода ! Солодка . — А дай я ще ! А дай тепер я ! Понапивались , поки животи стали як бубон . Повмивались , обілляли собі спини . — Ху ! ха - рашо ! Пішли . … Поле , поле , пшениця , овес , жито , ставки , млини , села . А над усім — синє небо , як барвінок , і далечінь , як дим . Двоє ідуть мовчки . Ліщина гомонить один безперестану , вираховує , що коли - б взяти всі на Україні копи в одну кучу — чи вийшла - б скирта до хмари . Ніхто йому не одповів . Тоді змовкає й він ; а в голові в нього йде робота в тому - ж напрямі ; йому увижається золота гора , що верхи її ховаються в хмарі , а він спускається з неї , як на санчатах .
Indietro Pagina 5 di 36 Pagina 5 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
