Salta il testo dell’articolo
Недалеко од шляху ріденький перелісок , поміж деревами стоїть у копицях сіно . Звернули до гайка , ідуть похмуро , мовчки . Сіно сухе й пахуче , а вечір теплий , земля ще пахтіла денним сонцем . Цвіріньчали коники . Повитрушували із торби ошимки , погризли , напились із криниці води . Вмостились під копицею . Обличчя в усіх помалу стали прояснятися . Простягли натомлені ноги . По синьому небі рядами , як покоси , сунули звідкілясь пухкі зеленясті хмарки ; не хмарки — висушене лугове сіно . В покосах та між покосами горіли зорі , як червоні суниці . Небо , як скошений луг , тільки - що копиць не видно . Покоси кудись сунулись , ніби їх вітром перекидало і незабаром небо стало чисте — все зарясніло тими золотими суницями . Одна тільки запізніла хмаринка , біла , прозора , самотно пливла позаду , як покотиполе . Ліщина не зводив лінивих із неї очей і перебирав у голові , на що вона похожа : на морську медузу ? — ні , на мітлу ? — теж ні . Несподівано обізвався Вітя . — Хлопці , а гляньте на оту хмарку : чисто - ж Настина коса , Бондарівнина ! Кость лежав боком , перекинувся . Швидко : — Де ? Де ? — І справді — таки коса ! — І таки Настина ! Аж посідали . Попідіймали голови . — О , гляньте — ніби її обличчя ховається в косах ! — Дивіться ! І як воно таке зробиться ? — Знаєте що , — вигадував Ліщина , — це ми десь певне вже близько од них , то це вона вилетіла нам назустріч . — Кликати вечеряти , галушок гарячих їсти , — додав Вітя . Ставало весело . Ніби аж запахло гарячими галушками . А шовкова хвиляста коса ще пишніше розпускала в небі ті золотаві кучері , що аж сяють на краєчках , ховала в собі зажмурене жартовливе лице і помалу - малу пливла над хлопцями , ніби навмисне тут над гайком спиняючись , щоб краще могли розглядіти її мандрівники на тлі тихої ночи . — Насте , г - о - ов ! — гукнув до неба Вітя . — Ов - ов - ов ! — одгукнулось у сусідньому гайку . — Чи варила на вечерю галушки ? — Ки - ки - ки ! . . — Єй - бо — мені здається , що ми десь уже близько , — запевняв Кость … IV . Село . — Тітко , чи не знаєте , далеко Липовий Кут ? — Не знаю , хлопці , і не чула про таке . Аж ось в сусідньому дворі дядько , клепав косу , підходить до тину , одкашлявся : — Липовий Кут , питаєте ? Це там за Богданами , верстов буде , мабудь , двадцять , а може й менше . А ви звідки ? Розговорились . — Так отже що я скажу вам , хлопці : ви не туди зайшли , — бачили , де дорога звертала з шляху ліворуч , — отуда вам треба було йти . Треба буде вам вернутись назад . Або - ні , — подумав дядько , — ото , бачите , горою стежечка , — підете тією стежечкою , та й підете , та й вийдете на ту саму дорогу . Там ще груша суховерха стоятиме край дороги . Так ото мимо тієї груші прямо й дійдете до Кута , нікуди не звертаючи . Де та й сила взялася ! Летіли , як крилами . Валя забув і про свою виразку . … Пече сонце , як найнявшись . Вітерець не подме , не колихне колоском . Небо чисте , синє , — здається , розпалений мур . Людей у полі , як мурашок : гарячі жнива . Мандрівники ще не бачили стільки . Косарі рядами , простоволосі , сорочки повипускали , жито - пшеницю як стіну ламають , кладуть покоси . Густими чередами — снопи . Біліють скрізь по полю білі сорочки , стоять вози з напнутими холодками , коні на припоні , діти , колиски , ірже кінь , десь лунко клепає косу хтось , а далі в глибині степу , густо оточена робітниками , гуде машина . Метушня , руханина . Скидається на одну величезну трудову артіль .
Indietro Pagina 7 di 36 Pagina 7 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
