Salta il testo dell’articolo
VI . Хлопці в'яжуть жито . Так в'яжуть , так пильнують , хапаються один наперед другого , аж піт їм очі заливає , в рот попадає . Повернуться навкруги — самі собі віри не доймають : здається , що вчора були в Київі , тепер … тепер — на тім світі . Озираються , все лічать нав'язані снопи . Раз - по - раз Бондарихи питають : — А дивіться , тітко , чи це вже на сніп буде , чи ні ? Бондариха осміхається : — Та мо ' й буде . — Ні ! ні ! Там хіба півснопа , не більше ! — невблаганно гукає Настя . Косарі підганяють : — Ану , в'язальники ! Ану , робітники ! Косить Василь з дядьком Кирилом . Кирило , брат Бондарихи , з рудою борідкою , з веселими сірими очима та з русими , як у Насті кучерями . Сам косить , а очі сміються : все щось погукує : — Ге , ге ! а хто - ж то з вас , гребці - молодці , стільки стебла за собою кидає ? — Або : — А хто - ж то на ту руку перевесло крутить ? Пішов пити води , по дорозі взяв чийсь сніп , струснув , — перевесло розлізлося , як гниле , і сніп розсипався : — Це ж которий так в'яже ? — Взяв другий , третій — розсипаються . — Це так по - київському ? — Та хоч не завдавайте хлопцям сорому , пороблять трохи , — навчаться , — вступається за киян Бондариха . Зв'язала свій сніп , переходить на постать до хлопців : — Дивіться , хлопці , отак і отак треба робити . — Перев'язує їм снопи , крутить перевесла , учить . Дійшовши ручки , Кирило сідає на снопі перекурити , веселими очима позирає на хлопців ; моргає сестрі : — Ну , которого - ж , Оксано , будеш зятем звати ? Бондариха випростує спину , теж поглядає на хлопців , підтримує жарт : — Та я вже й сама не знаю ; всі хлопці браві , — гудити не буду . — А одначе ? Чи не отого кучерявого ? — накивує Кирило оком на Вітю . Вітя підводить голову , крадькома , по - зрадницькому , показує пучкою на Костя . А Кость мов і не чує , про що розмова ; так працює , так пильнує , тільки уші та шия чогось зашарілися вогнем . Сміється . — То - ж то він до роботи так узявся , а я й не догадаюсь ! Вітя : — Кость , ось про тебе говорять . Кость — мов і річ не до його . — Та буде вже ! отак засоромили козака , — сміється Оксана . — Що козак , то козак , а гляньте , чого це Настя загорілась ? — неповинним голосом звертається до всіх Кирило . Далі до Насті : — Насте , не гори так , а то жито запалиш . — Настя сердито вертить головою : — Оці ще ! як почнуть … Бондариха : — О , цей уже дядько ! Ні старого , ні малого — нікого не мина , щоб не зачепити . Далі , зідхнувши : — Ну , діти , не стіймо , сонечко не стоїть . … Сонце палить ; де - далі дужче . Варить . Подихне вітерець , набіжить хмаринка — ніби мати рідна на голові чуб погладить . Далі ні хмаринки , ні вітру , мов нерухоме стало серед неба . Пече , як свердлом крутить , аж у голові туманіє . Пов'яли хлопці , поварились , як раки . Вже й розмови немає . Тільки часом коротенько обзивавсь Кирило : — А що , хлопці , та коли - б це той дзонтик ? Або : — Оце - б , хлопці , того кваску , чи мороженого , що в Київі продають на Євбазі ? Еге ? І знову коса : жж … жж … Бондариха одкашлялась хрипко .
Indietro Pagina 12 di 36 Pagina 12 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
