Salta il testo dell’articolo
І Вітя почав розпатякувати про те , що таке любов і до чого вона доводить . … Дівчата полягали в сінях , хлопці , як і завжди , — в клуні . Було пізно , — проте , не спали ні в сінях , ні в клуні . В клуні пригадали оказію з ступою , розгомонілись . — Та й нащо вона ця бандура ? — питав Валя . — Це — наша сільська крупорушка . Сім раз потом обіллєшся , згоріла - б вона йому , поки стовчеш на одну кашу . Я її , чортову марюку , колись хотів на дрова порубати , як на їй ногу приморозив , — мати не дали . Вітя був насуплений , — прояснів . — Я вперше побачив її , — думаю , думаю , — ніяк не прирозумію , для чого вона ? З крилами , з головою . Аероплан , не аероплан , морока його знає , що воно за мачада . Сміються . — Василю , знаєш що ? — надумав Валя , — подаруй ти її у наш шкільний музей . От було - б цікаво ; такого дива , мабуть , у Київі ніхто й не бачив . — Беріть , — спасибі скажу , — махнув рукою Василь , — бо вона мені колись таки одіб'є печінки . Позбивалися коло ступи . Розглядають . Василь зліз на ступу , почав демонструвати . Заскрипіла … гуп - гуп ! Регіт . — Оце так машина ! … Дівчата вже все , здавалось , переговорили , лагодились спати . Аж ось почувся в клуні вибух реготу . — О , це вже щось вигадали , — промовила Настя . Дівчата заздро почали прислухатися . Аж ось щось застукотіло в сінешні двері . Тихий голос Костя : — Дівчата , ви ще не спите ? Кинулись . Обидві разом : — Ні , а що хіба ? — Ідіть , будемо ступу судити . — Що ? — Суд над ступою вчинимо . Соня схопилась , пішла по сінях : — Суд ! суд ! суд ! Далі швидко те - се на себе , — вискоком із сіней . Ступу вже витягли із клуні . В синьому промінні місяця стояло це химерне приладдя , як якесь середньовічне диво . Коло нього діжка уверх дном , а коло діжки , як коло столу , поважно сидів на старих вуликах та пеньках нічний трибунал . Босий , без шапок , у білих сорочках . Голова : „ Прикладний суд над ступою гражданина села Липового Куту Василя Бондаря оповіщаю розпочатим “ … VIII . Не пройшла марно праця молодого товариства на вдовиній ниві . В селі швидко розійшлася чутка , що із Київа надіслано на жнива школярів у допомогу незаможнім людям . Одні казали , що їх душ із десять , другі — п'ятнадцять , а на другому кінці села запевняли , що своїми очима бачили , як виходила в поле артіль чоловік із тридцяти . І ось у неділю по обіді прийшов до Бондарів пристаркуватий чоловік , чепурненько одітий , починає прохати , щоб дали йому хоч на кілька день хлопця . — Я чоловік бездітний , стара все нездужає , — невправка . Я такий , — додав він , — що дурно й не схочу , — що слід заплачу . Кость пильно дослухався до його розмови . — Я піду до вас , дідусю , — зразу погодився він . Цей вийшов . Аж незабаром на поріг — дід Маркіян . — Чи не пішов би которий із вас , хлопці , стерегти до мене саду , — не дадуть достояти , вражі діти , зеленцем обнесуть . Я дурно не схочу . Котрий піде ? Говорить , а очі вже спинились на Валі . Валя теж погодився зразу . А над - вечір посунули люди один за одним . Одні прохали , другі так прямо домагались : „ вас , мовляв , прислано допомагати незаможникам , та чого - ж це так , що ви тільки одній Бондарисі допомагаєте ? “ Насилу їх завірили , що хлопці самі прийшли в гості до товариша . Другого дня кияни порозходились по селу , і двір Бондарихи на кілька днів затих .
Indietro Pagina 17 di 36 Pagina 17 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
