Salta il testo dell’articolo
З другої світлиці почувся пискливий плач дитини . Гнат потер чоло рукою , неначе прокинувся з важкого сну , і глянув у відхилені до світлиці двері . Груба Берчиха гойдала дитину в колисці і плела панчоху . Розпатлана , в заялозеній спідниці та засиненому шматтю жидівка нагадала Гнатові його нечепурну жінку . Гнат аж сплюнув з огидою . Достоту Берчиха ! Ні , він не може жити з нею ! Так йому вже остогидло , так остогидло — хоч з мосту та в воду ! Тонкі брови Гнатові зсунулись , аж тінь впала на очі . Важкий кулак рішуче стукнув по столі , чарка покотилась по столі , черкнулась об пляшку і жалібно задзвеніла . Гнат вийшов з корчми . Вечоріло . Блакитне небо наче оперезалось широким рожевим поясом . Цвіли яблуні ; тихе повітря дихало пахощами . В останньому промінні сонця грала дрібненька мушва і , мов сітка , мигтіла перед очима . Гули хрущі та літали , як кулі . Висипала на вулицю дітвора і збудила тишу криком та дзвінким сміхом . Греблею йшла череда і , здіймаючи куряву , ревла та мекала . Курява стелилась по гладкому , як дзеркало , ставку і купалась у хвилях рожевого світла . Гнат перейшов греблю і подавсь у вуличку . У вуличці було темно та вогко . Високі крислаті верби зеленою банею нависли над вуличкою . Від криниці , ровом , дзюрив струмочок . Коло воріт молодиці чекали на череду , щоб вилучити ягнят . Гнат постояв трохи з тіткою Мотрею , що й собі вийшла проти череди . Тітка Мотря оповідала , як їй було добре за покійником третім чоловіком і як вона тепер бідує , не маючи де голови прихилити на старості літ … Смерклось . Гнат побачив світло в своїй хаті й подався до воріт . II Олександра давно вже зварила вечерю й чекала чоловіка . Бараболя з юшкою задубіла в холодній печі , а Гната не було . Олександра кипіла . Господи , що це за життя ? ! Краще б вона сивим волосом світила , ніж мала втопити свою долю , віддаючись за Гната ! Правда , якось не дуже хапались хлопці сватати її , мабуть тим , що вона сама липла до них , але може б і посватав який людяний ! А то є чоловік — і нема чоловіка . Ані заговорить любо , ані присунеться близенько , як чоловік до жінки . Іно важким духом дихає . А ще тая гадина люта , розлучниця тая , Настя , колишня її подруга ! Водить його за собою , мов теля на налигачі . Ні , годі терпіти ! Терпцю не стає ! Вона кине чоловікові в вічі слово правди , а тоді — про неї — нехай або вб'є її , або вона сама покине його до лиха ! Олександра з нервовим поспіхом бігала по хаті , сама не знаючи , що робить . То вона разів кілька переставляла з місця на місце хліб на столі , то брала віник , щоб замітати , й кидала його серед хати ; то , метнувшись до жердки , шукала чогось межи одежею . Довга тінь від її високої , сухої , як дошка , постаті літала по стінах , лізла аж на стелю . Чорне обличчя Олександрине збіліло ; спід високих , веселкою , брів світились гострі чорні очі ; в очах мигтіла блискавка . Ніздрі довгого тонкого носа хвилювались , тонкі уста нервово тремтіли . Вона була навіть гарна — палка , гнівна , енергічна . Гнат увійшов у хату .
Indietro Pagina 6 di 40 Pagina 6 di 40 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
