Salta il testo dell’articolo
Другого дня сонце стояло вже на вечірньому прузі , коли Мотря з Софією увіходили в Семенів двір . Рябий пес з кудлатим хвостом кинувся на них та аж до землі присідав , гавкаючи . Семен рубав дрова коло повітки . Він відборонив гостей від Рябка і ввів у хату . Мотря дивилась на поколені , пооббивані жовті стіни . « От то здулася глина , неначе худобина обпившись , — думала вона . — Треба буде геть пообвалювати та накидати свіжою глиною » … Долівка в хаті була чорна , з ямами , стеля покололась . В хаті було чорно , як у димарі . Чорна постіль зібгана лежала на полу . Купчаки за образами та хрести з ласкавцю були аж чорні від пилу . « Ой , буде муки на мої руки ! » — подумала Мотря , але вона хоч би й зараз залюбки завдала тую муку своїм рукам , аби звити собі затишненьке , чепурненьке кубелечко . Семен просив вибачити , що немає чим приймати гостей . Вони самі гаразд знають , що хата без хазяйки — сирота . Хай же самі потрудяться щось зготувати — от і двері в комірчину , а він піде по горілку . Скоро Семен вийшов з хати , молодиці — цікаві , як усі молодиці — метнулись оглядати кожний куточок у хаті , кожний закапелочок . В комірчині стояла діжа з борошном , а біля неї горох в розколених ночвах ; в діжечці на споді кілька шматків сала , на жердці висіла одежа . На дворі зозуляста квочка , надувшись та настовбурчившись рябеньким пір'ячком , водила шестеро курчат . Молодиці зварили вечерю . Семен привів з собою сусіда . Пішла бесіда , частування . — А як я не вгожу вам , а ви здурієте , наб'єтеся мене , і я муситиму покинути вас , та йно сорому наберуся від людей ? — журливо питала Мотря , підпершись рукою . — Що це ви , Мотре , Господь із вами ! Та я вас і пальцем не торкну , побила б мене свята земля , коли брешу . При свідках присягаюсь … Мотря поняла віри й легенько зітхнула . На другий день перевезла Мотря скриню до Семена й розташувалась у Семеновій хаті , як справжня господиня . IV Гнат нудив світом . Він ще й досі не говорив з Настею , все якось не міг зважитись просити її жити з ним на віру , поки не втихомириться та нещасна пригода з жінкою . Непевність та тривога , мов вогонь , жерли Гнатове серце ; він аж зблід від безперестанного зворушення . Молодий вус ще виразніше зачорнів проти блідого обличчя . Раз теплого рожевого вечора зустрілись вони на вулиці . Гнат ішов з косовиці , Настя — з буряків . Вони розминулись , віддавши один одному на добривечір . Але сталося так , що вони разом озирнулися і стали . Настя осміхнулася до Гната куточками червоних уст . За останній час Настя покращала , погладшала . М'які , делікатні контури її обличчя вирівнялись , стали ще лагіднішими . Великі сиві очі кидали цілі снопи м'якого проміння . Вона була повна та свіжа , як ягода . Гнат задивився на неї . — Щось маю тобі казати , Насте , — наважився Гнат , підійшовши до неї ближче . — Кажи ! — Та тут якось ніяково , вештаються скрізь . Вийди , як смеркнеться , під яблуню , бо маю конче щось казати . — Е , ще виходити ! Кажи тут ! — Ні , не можна , виходь у садок , то скажу … Вийдеш ? — Побачу ! — Настя знялася з місця , неначе наважилась утікати . — Вийду ! — сказала вона , зробивши кілька ступенів , і обсипала Гната ясним промінням із сивих очей . У Гната аж коло серця залоскотало від того погляду . Ніч була темна . На синім небі густо зоріли зорі . В ставку голосно кректали жаби . Село спало . Гнат обережно переліз через лісу й опинивсь у густому садку . Він подавсь до крислатої яблуні , під котрою не раз стояв з Настею . Під яблунею було темно , аж чорно . Гнат вдивлявся в темряву й нічого не бачив . Насті не було . « Нема ! » — тихо сказав Гнат , а те слово болісною луною відгукнулося в його серці . Вмить зза стовбура почувся тихий сміх ; хтось вдарив Гната легенько по плечах . Гнат затремтів увесь , як осика на вітрі . Він побачив Настю і взяв її за руку . Він тримав її за руку й мовчав .
Indietro Pagina 20 di 40 Pagina 20 di 40 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
