Salta il testo dell’articolo
ГОЛОТА Голота . ПОВІСТЬ I . Балачка потроху , як той огонь без палива , затихла ; всі замовкли і , наче прислухаючись до жалібного вітру в димарі , дивились на червоне світло полум'я з грубки - лежанки . В великій цій брудній хаті , що недурно звалася « чорною скарбовою кухнею » , було вогко , холодно і занадто незатишно ; пахтіло чимсь кислим — чи то намоклим кожухом , чи то старою капустою , чи то запрілими онучами . У вечірній тьмі , яку розбивало червоне світло полум'я з лежанки та жовтенький світ від невеличкої керосинової лямпочки , з розбитим і заліпленим жовтим папером склом , плавав синій дим , наче хмари попід стелею і гостро щипав у носі й за очі . Занадто вже незатишна була ця « кімната » . Всякому видно було , що тут жили люди , яким не до затишку , що цю « кімнату » призначено не до бенкетів , не до втіх , а до захисту в негоду , щоб де було їсти і спати тоді , як не було « скарбової » роботи . До цього ж тут було все , що треба . Щоб спекти хліба , була здоровенна з пузатим комином піч , яка починалась від дверей і займала мало не всю стіну ; вздовж неї тяглася довжелезна лежанка з двома вмурованими казанами , в яких варився для цих людей « кандьор » і брудна юшка , яку тільки з завички звали « борщем » ; вздовж стіни , що проти дверей , стояв довгий , нічим не вкритий , стіл та довгі лави . Для спання од печі до стіни тягся довгий , широкий піл , на якому було накидано жужмом усякого шмаття . Угорі була стеля ; знизу — чорна земляна долівка ; в одній стіні — двері , в других — три - чотири дірки , що мусіли бути вікнами . Було тихо й сумно . По зеленкуватих шибках бив і шелестів дощ , наче хто знадвору посував по них віником ; гудів вітер та десь далеко глухо гавкала собака , одноманітно , рівно , без злости й захоплення вигукуючи : гав ! гав ! гав ! . . — А чи не можна б там скоріше з вашою вечерею ? — раптом промовив з переднього кутка Трохим своїм похмурим , задушеним голосом і злегка повернув голову до печі . Очі йому , як і раз - у - раз , дивились убік ; тонкі сині губи , з ріденькими невеликими вусами , були тісно зложені , і з усього худого , гострого обличчя його , кольору мідяного п'ятака , з густим ряботинням , виявлялась здержана , зла нетерплячка . — Бо йому вже на музики час іти ! — роблено - байдуже , з захованою посмішкою додав Андрій , лежачи з краю на полу , спершись на лікоть і похитуючи ногою в чоботі « бутилкою » . Трохим тільки мовчки блиснув на нього своїми чорними , гострими , як дві голки , очима і знов зупинив свій погляд десь у кутку на полу . — Всти - и - гне ! — байдуже , не озираючись , промовила Килина і , втерши руки об поли , взяла з лави велику , як лопата , дерев'яну ложку — полоник — і почала мішати в казані , з якого клубками виходила пара . — Подай сіль , Маринко ! — додала вона , не повертаючи голови . Маринка покинула совати в грубку солому , що купою лежала перед лежанкою , і кинулась до лави . Схопивши сіль у чорній , з одбитим краєм , ринці , вона повернулась , і поспішаючись , понесла її Килині , — але , спіткнувшись на півдорозі , махнула рукою і простяглась на долівці , далеко одкинувши від себе ринку , що розлетілась на черепки . Не встаючи зовсім на ноги , вона підняла своє худе , бліде личко з маленькими очима , в яких і так завше світився страх , а тепер дивився цілий жах , і мовчки , піднявши злякано брови , стала дивитись на Килину . Та ж , тільки безсило пустивши руки вздовж тіла , озирнула її , стиснула плечима і , чи то з жалем , чи то з незадоволенням , промовила :
Indietro Pagina 1 di 67 Pagina 1 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
