Salta il testo dell’articolo
— От би таку мендаль украсти , діду ! — зареготався Гриць . — Га ? Було б на що хату поставити ? — Да - а … — усміхнувся Юхим . — Са ́ нько ! — гукнув Гриць . — Ти там зівка не давай … Придивись , де спатиме , та ніччю і підберись до миндалі … Петрик спасибі скаже ! — А як ми вже поженимося , ви будете зо мною ручкаться - поздравлять ! . . — промовив важно Петрик . — А вона велика ? — звернувся він до Фроськи . — Та де ! . . Як слива завбільшки … — Пхе ! Чортзна яка миндаль ! . . — зневажливо плюнув Петрик . Софійка та Санька вже одяглись , а Маринці не було чого одягатись . Вона давно вже стояла біля Фроськи і , пильно дивлячись кожному в рот , слухала кожне слово . — Ну , гайда ! — крикнула Фроська і всі три , весело озираючись , жартівливо прощаючись і сміючись на жарти хлопців , вискочили з хати . За ними хутко заляпала босими ногами Маринка в своїй довгій кохті й брудній ситцевій хустинці на голові . Стало тихо . Килина поралась біля мисника ; Андрій і Трохим сиділи біля столу похмурі й задумливі . Петрик підсів до Гриця і стиха почав якусь пісню . Кіндрат спершу мовчав , потім ледве чутно почав підголосювати ; сумні згуки знову забились , заплакали десь під стелею . Тим часом дід Юхим набив люльку , запалив її і став виряджатись на « службу » . Напнув на лису голову шапку , з якої виглядала подекуди бавовна , замотав ганчірками подрані чоботи , ув'язав їх мотузками й нап'яв на себе « пальто » своє . Це « пальто » — жовте на плечах , зелене під пахвами , брудне спереду , з великими чорними латками біля кишень і з одним однісіньким салдатським жовтим ґудзиком біля коміра — було Юхимові і за постіль , і за свиту , і за всі його маєтки , коли не забувать ще про люльку , шапку , « бруки » та ще деякі « вещі » . Нап'явши з кректанням пальто , Юхим тісно підперезався мотузком , пихнув люлькою і , витягши з - під полу дерев'яну калаталку , закалатав нею й промовив : — А що ! . . А ще кажуть , що не козак ! Х - хе … Хоч зараз до халамидників … Да - а … Він щільніше насунув шапку на лоба , пихнув люлькою й зачовгав своїми , обмотаними в ганчірки , чобітьми з хати . III . Вечір був темний . Неба не видно було , а здавалося , хтось розіп'яв угорі безкраю чорну запону і трусив з неї дрібним холодним дощем . Вітер підхоплював дощ , крутив його , розкидав і гостро різав ним по лиці . Але в повітрі чулась не нудна , одноманітна , тяжка осінь , а щось бадьоре , свіже , молоде — чулась весна . Вітер ніс не запах гнилого , пожовклого листя , а перший дужий подих землі , що скинула з себе холодний , мертвий , сніговий жупан і могуче набиралася сили . Дощ нагадував не довгі безкраї мокрі ночі з виттям вітру в комині , а зелене море сходів , зелену , оксамитову траву , поле , працю , надії , одчай , радість , сльози , — нагадував життя Дід Юхим вийшов із хати , ступив декільки кроків і озирнувся . Праворуч його темно й тихо . Чорніли стайні , загони , клуні , амбари … Ближче до будинку чорніли вершечки саду , а між ними далеко - далеко жовтіли вогники , — то село внизу , в долині . По ліву руку було більше життя . За « чорною » світила вікнами « біла » кухня ; біля неї стояли брички всяких фасонів , ходили люди , бігали собаки , а перед « комнатами » було видко , як удень .
Indietro Pagina 23 di 67 Pagina 23 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
